Читать «Пастка-22» онлайн - страница 209

— Я ледве знаю сестру Дакет.

— Тоді чому ви хапали її за груди? Тільки тому, що вони в неї є?

— Данбар її хапав.

— О, не починайте своєї, — вигукнув майор Сандерсон з уїдливою посмішкою і гидливо кинув олівця на стіл. — Чи ви справді гадаєте, що можете уникнути відповідальності, вдаючи з себе когось іншого? Ви мені не подобаєтесь, Фортіорі. Ви про це знаєте? Зовсім не подобаєтесь.

Передчуття небезпеки холодним, вологим протягом війнуло над Йосаріаном.

— Я не Фортіорі, сер, — соромливо сказав він. — Я Йосаріан.

— Хто ви?

— Моє прізвище Йосаріан, сер. І я лежу в шпиталі з пораненою ногою.

— Ваше прізвище — Фортіорі, — з войовничим запалом відрізав майор Сандерсон. — І ви у шпиталі через камінь у слинній залозі.

— Ну, досить, майоре! — вибухнув Йосаріан. — Я краще знаю, хто я такий.

— А в мене на доказ є офіційний військовий документ, — відказав майор Сандерсон. — Ви краще опануйте себе, поки не пізно. А то вчора ви — Данбар. Нині — Йосаріан. Завтра договоритесь до того, що ви — Вашингтон Ірвінг. Знаєте, що з вами не так? У вас роздвоєння особистості, от що з вами не так.

— Можливо, ви маєте рацію, сер, — дипломатично погодився Йосаріан.

— Я знаю, що маю рацію. У вас страшна манія переслідування. Ви думаєте, що всі намагаються вас скривдити.

— Всі справді намагаються мене скривдити.

— От бачите? Ви не маєте жодної поваги до надмірної влади чи застарілих традицій. Ви небезпечний і розбещений, і вас треба вивести на вулицю і пристрелити!

— Ви серйозно?

— Ви ворог людей!

— Ви звар'ювали? — закричав Йосаріан.

— Ні, я не звар’ював, — люто ревнув у відповідь Добз, переконаний, що розмовляє в палаті скрадливим пошептом. — Кажу тобі, що Голодний Джо бачив їх. Він бачив їх учора, коли літав до Неаполя, щоб купити на чорному ринку кондиціонери для ферми полковника Каткарта. У них там великий центр підготовки резервів, де чекають відправлення додому сотні пілотів, бомбардирів і стрільців. Вони виконали по сорок п’ять завдань, і все. А кілька хлопців, з медаллю «Пурпурове серце», навіть менше. До всіх авіаполків зі Штатів прибуває поповнення. Є наказ, щоб усі, навіть з адміністративного складу, відслужили за океаном хоча б раз. Ти що, газет не читаєш? Тепер ми мусимо його вбити!

— Тобі залишилося всього два вильоти, — умовляв його пошепки Йосаріан. — Навіщо так ризикувати?

— Мене можуть убити й під час тих двох вильотів, — задерикувато відповів Добз хрипким, тремтячим, збудженим голосом. — Можемо вбити його Завтра ж вранці, коли він буде повертатися з ферми. Ось у мене пістолет.

Йосаріанові очі полізли на лоба з подиву, коли Добз витяг з кишені пістолет і помахав ним у повітрі.

— Ти здурів? — нестямно просичав він. — Сховай негайно. І не кричи, мов скажений.

— Чого ти переживаєш? — спитав Добз голосом ображеного праведника. — Ніхто нас не чує.

— Гей, ви там, закрийтеся, — долинув голос із протилежного кутка палати. — Що, не бачите, що ми тут намагаємось спати?

— Хто ти в біса такий, розумнику? — крикнув у відповідь Добз і обернувся зі стиснутими кулаками, готовий до бійки. Потім він повернувся до Йосаріана, але не встиг вимовити й слова, як оглушливо пчихнув шість разів підряд, у перервах перевалюючись із боку на бік на гумових ногах і за кожним пчихом безпорадно змахуючи ліктями. Очі його сльозилися, повіки спухли й почервоніли. — За кого він себе має, — запитав він, судомно потягуючи носом і витираючи його тильною стороною здоровенного зап’ястка, — за копа чи що?