Читать «Пастка-22» онлайн - страница 189
Джозеф Геллер
Відправляючи похорон, капелан гостро відчував свій фальш, і він не здивувався б, якби виявилося, що примара на дереві того дня була виявом осуду Всевишнього за його блюзнірство й гординю, притаманні його професії. Прикидатися серйозним, зображати горе і вдавати, що ти як ніхто обізнаний з потойбічним життям перед лицем такої грізної та незбагненної події, як смерть, здавалося йому найтяжчим зі злочинів. Він пригадував — чи був майже переконаний, що пригадує, — сцену на цвинтарі з усіма подробицями. Він і досі бачив майора Майора та майора Денбі, що стоять похмурі, мов розбиті кам’яні стовпи, обабіч нього, бачив майже точну кількість усіх рядових і майже точне місце, де кожен із них стояв, бачив чотирьох застиглих чоловіків з лопатами, відразливу труну й великий пухкий тріумфальний насип червонувато-брунатної землі, і бачив неосяжне, незрушне, бездонне небо, що наче глушило всі звуки, дивовижно чисте й блакитне того дня, аж до огидного. Він пам’ятатиме все це довіку, адже воно стало невід’ємною частиною найнезвичайнішої події в усьому його житті, події, можливо, чудесної, а можливо, й патологічної, — видіння голого чоловіка на дереві. Як таке пояснити? Це не було «вже бачене» чи «ніколи не бачене» і, звичайно, не було «майже бачене»; ані