Читать «Пастка-22» онлайн - страница 179

Полковник Каткарт кулаками та ліктями проклав собі дорогу крізь здичавілу, збентежену масу і вискочив надвір. Він витріщився на небо, заклякнувши від подиву й жаху. Майлові літаки, що спокійно пливли над верхівками квітучих дерев — з відкритими бомбовими люками й опущеними підкрилками, зі сліпучими бортовими фарами, що блимали, мов очі велетенських, зловісних, моторошних жуків, були для нього ніколи раніше не баченим апокаліптичним видивом. З переляку полковник Каткарт глухо скрикнув і стрімголов кинувся до свого джипа, мало не розплакавшись. Він намацав педаль газу і ключ запалювання і помчав до аеродрому зі швидкістю, на яку лишень була здатна його розхитана машина, його великі, кволі руки аж блідли, стискаючи кермо, або скажено тиснули на клаксон. Раз він мало не розбився на смерть, коли рвучко, з передсмертним вереском шин, звернув убік, щоб не врізатись у натовп чоловіків, які в самій білизні ошаліло бігли в напрямку гір, опустивши приголомшені обличчя і затуливши скроні тонкими руками, як вутлими щитами. Жовті, оранжеві й червоні вогнища горіли обабіч дороги. Палахкотіли намети й дерева, а Майлові літаки все кружляли й кружляли над базою, не вимикаючи мерехтливих білих бортових фар і не зачиняючи бомбових люків. Полковник

Каткарт ледве не перевернув свій джип догори дном, ударивши по гальмах біля диспетчерської вежі. Він вискочив на ходу з машини і рвонув сходами нагору, де троє чоловіків сиділи біля пульта керування. Розштовхавши двох із них, він ухопився за нікельований мікрофон, очі в нього дико палали, а м’ясисте обличчя перекривилось від напруження. Він мертвою хваткою стиснув мікрофон та істерично загорлав на весь голос:

— Майле, сучий ти сину! Ти здурів? Якого дідька ти виробляєш? Негайно на землю! На землю!

— Навіщо так кричати? — відповів Майло, який стояв у диспетчерській в нього за спиною зі своїм мікрофоном у руці. Я тут. — Майло докірливо глянув на нього і повернувся до роботи. — Чудово, хлопці, чудово, — проспівав він у мікрофон. — Але один склад боєприпасів ще стоїть. Так не годиться, Первісе. Я вже говорив з тобою про таку халтурну роботу. Зараз негайно розвертайся й заходь знову. Тільки не квапся... не квапся. Хто спішить, той людей смішить, Первісе. Хто спішить, той людей смішить. Я, здається, вже не раз тобі це казав. Хто спішить, той людей смішить.