Читать «Пастка-22» онлайн - страница 175

— Просто геніально. Як ви до такого додумались?

— Мене звуть Майло Майндербайндер. Мені двадцять сім років.

Літаки Майла Майндербайндера — винищувачі, бомбардувальники й вантажні судна, — керовані пілотами, які виконували всі його накази, зліталися на аеродром полковника Каткарта звідусіль. Літаки були прикрашені барвистими емблемами ескадрилій, що зображали такі високі ідеї, як Відвага, Міць, Справедливість, Правда, Свобода, Любов, Честь і Патріотизм, і Майлові механіки негайно замальовували їх подвійним шаром білої емалі й крикливою пурпуровою фарбою надписували по трафарету ПІДПРИЄМСТВО М і М - СВІЖІ ФРУКТИ ТА ІНШІ ПРОДУКТИ. Літери «М і М» означали Майло і Майндербайндер, і, як щиро зізнавався Майло, сполучник «і» було поставлено для того, щоб не складалося враження, ніби синдикатом орудує одна особа. Літаки для Майла прибували з військових аеродромів Італії, Північної Африки та Англії, а також із баз авіатранспортного управління в Ліберії, Каїрі, Карачі та на острові Вознесіння. Винищувачі обмінювалися на додаткові вантажні судна або притримувались для термінових платіжних операцій і доставки дрібних партій товару; вантажівки й танки, надані командуванням наземних військ, використовувались для перевезень на короткі відстані. Всі мали свій пай, і люди гладшали і мляво тинялись із зубочистками між масних губ. Майло особисто керував усіма операціями зростаючого підприємства. Постійна заклопотаність глибоко врізалась коричневими зморшками в його знесилене обличчя і надала очам стурбованого виразу зосередженості й підозри. Всі, крім Йосаріана, вважали Майла придурком, по-перше, через його добровільну згоду очолити їдальню, а по-друге, через надто сумлінне ставлення до цього. Йосаріан також вважав Майла придурком, але він також знав, що Майло — геній.

Якось Майло полетів до Англії по турецьку халву, а повернувся з Мадагаскару на чолі четвірки німецьких бомбардувальників, навантажених ямсом, листовою капустою, зеленою гірчицею та коров’ячим горохом. Майло був ошелешений, коли, ступивши на землю, побачив озброєний загін військової поліції, що прибула на аеродром заарештувати німецьких пілотів та конфіскувати їхні літаки. Конфіскувати! Саме це слово звучало для нього як анатема, і він зі страшними прокльонами заметався туди й сюди, осудливо тицяючи пальцем у винуваті обличчя полковника Каткарта, підполковника Корна і вкритого бойовими шрамами бідолашного капітана військової поліції з автоматом у руках.

— Тут вам що, Росія? — з криком накинувся на них Майло. — Конфіскувати? — на весь голос верещав він, мовби не вірячи своїм вухам. — Відколи це стало політикою американського уряду конфісковувати приватну власність своїх громадян? Ганьба! Ганьба вам усім, хто додумались до такого жахіття.

— Але ж, Майле, — боязко перебив його майор Денбі, — ми воюємо з Німеччиною, а це німецькі літаки.

— Нічого подібного! — оскаженіло заперечив Майло. — Ці літаки належать синдикату, і кожен має свій пай. Конфіскувати? Як ви можете конфіскувати мою приватну власність? Конфіскувати, ще чого! За все своє життя я не чув такого неподобства.