Читать «Пастка-22» онлайн - страница 173
Джозеф Геллер
Нейтлі повернувся до кафе і нагодував сестричку шоколадним морозивом, аж у неї піднявся настрій, і потім вони пішли назад до салону, де Йосаріан із Данбаром порозсідалися у кріслах разом з виснаженим Голодним Джо, на чиєму пом’ятому лиці все ще виднілась блаженна, нерухома, переможна усмішка, з якою він виринув уранці зі свого розкішного гарему, шкандибаючи так, наче йому потрощено кістки. Пошерхлі губи й чорні синці під запалими очима в Голодного Джо дуже втішили старого розпусника. Він тепло привітав Нейтлі, зодягнутий в ту саму пожмакану сорочку, що й минулого вечора. Убогий, непристойний вигляд старого вражав Нейтлі до глибини душі, і щоразу, коли він відвідував цю квартиру, йому хотілося, щоб цей продажний, аморальний стариган поголився, причесався, одягнув чисту сорочку з магазину «Брати Брукс» і твідовий піджак і відростив собі акуратні білі вуса, так щоб Нейтлі вже не мучився від того збентеження й сорому щоразу, коли, дивлячись на нього, пригадував свого батька.
Квітень був для Майла найкращим місяцем року. У квітні розцвітав бузок і дозрівав виноград. Швидше билися серця й оживали давні жадання. У квітні голубині крила відливали ще яскравішою веселкою. Квітень — це весна, а з початком весни уяву Майла Майндербайндера заполонили думки про мандарини.
— Мандарини?
— Так, сер.
— Моїм людям мандарини засмакують, — погодився полковник на Сардини, що командував чотирма ескадрильями Б-26.
— Буде стільки мандаринів, що ваші люди наїдяться досхочу, — на скільки вам стане грошей з фонду вашої їдальні, — запевнив його Майло.
— А дині-касаба?
— Продаються за безцінь у Дамаску.
— Дині-касаба — то моя пристрасть. Я завжди любив дині-касаба.
— Виділіть мені по літаку з кожної ескадрильї, лише по одному літаку, і ви будете їсти дині досхочу — на скільки вам стане грошей.
