Читать «Пастка-22» онлайн - страница 157

Йосаріан зайняв тверду позицію.

— Послухай, можливо, я ще пристану на це, але тільки якщо припиниш горлати на весь острів і якщо обмежишся вбивством полковника Каткарта. А якщо ти збираєшся влаштувати тут різанину, то про мене забудь.

— Ну добре, добре, — Добз намагався заспокоїти його. — Тільки полковника Каткарта. Убити його? Скажи мені «вперед».

Йосаріан похитав головою.

— Боюся, я не зможу сказати тобі «вперед».

Добз заметушився.

— Я готовий піти на компроміс, — пристрасно благав він. — Не мусиш мені казати «вперед». Просто скажи, що це добра ідея. Згода? Це добра ідея?

Йосаріан знову похитав головою.

— Це була би прекрасна ідея, коли б ти пішов і зробив усе, не кажучи мені ні півслова. А тепер уже пізно. Боюся, я тобі нічого не скажу. Трохи зачекай. Може, я ще передумаю.

— Тоді вже справді буде запізно.

Йосаріан знову похитав головою. Добз був розчарований. Він посидів трохи з присоромленим виглядом, потім раптом зірвався на ноги і вискочив з намету з наміром влаштувати ще один бурхливий наїзд на Дока Деніку, щоб той списав його на землю, а дорогою перекинув Йосаріанів умивальник, зачепивши стегном, і спіткнувся об бензопровід до грубки, яку все ще монтував Орр. Добз скажено розмахував руками, але Док Деніка відповів на цей напад низкою нетерплячих кивків і відіслав Добза до санчастини, порадивши описати свої симптоми Ґасу і Весу, а ті, щойно він заговорив, намастили йому ясна фіолетовим розчином. Пальці на ногах вони також пофарбували, і коли він знову розтулив рота, щоб поскаржитися, запхали йому до горла таблетку проносного і випровадили геть.

Добз був навіть у гіршій формі, ніж Голодний Джо, бо той принаймні ще міг літати на бойові завдання, коли його не мучили кошмари. Добзу було майже так само зле, як Орру, який виглядав мов щасливий, низькорослий жайворонок, який несамовито, заразливо хихотів, цокочучи своїми кривими, заячими зубами, і якого відрядили у відпустку разом з Майлом та Йосаріаном злітати по яйця до Каїра, де замість яєць Майло купив бавовну, а на світанку вилетів на Стамбул літаком, набитим по самі кулеметні турелі екзотичними павуками та недозрілими червоними бананами. Орр був одним із найпростодушніших і найсимпатичніших диваків, яких Йосаріан зустрічав у своєму житті. У нього було грубувате, набрякле обличчя зі світло-карими очима, що поблискували з глибоких западин, мов пара мармурових кульок, і густе, хвилясте, рябе волосся, що здіймалося над маківкою, мов напомаджений наметик. Щоразу як Орр вилітав на завдання, він падав у море або повертався на одному моторі, і коли вони вилетіли до Неаполя і приземлились на Сицилії, він, мов навіжений, почав шарпати Йосаріана за рукав, побачивши шахраюватого десятирічного звідника з сигарою в роті і двома дванадцятирічними незайманими сестричками, що чекали на них у місті біля готелю, в якому кімната була лише для Майла. Йосаріан різко відсахнувся від Орра, стурбовано і спантеличено втупившись у вулкан Етну, що опинився на місці Везувію, і дивуючись, чому вони на Сицилії замість Неаполя, а охоплений хіттю Орр, хихочучи і затинаючись, благав Йосаріана піти разом з ним за шахраюватим десятилітнім звідником до його дванадцятилітніх незайманих сестричок, які виявились не зовсім незайманими і не зовсім сестрами, бо насправді їм було тільки двадцять вісім.