Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 9

— Спочатку поїдемо до філії, — сказав Гундлах. Вже на широкій чотирисмужній автостраді Гертель сказав:

— Тут усього п'ятнадцять кілометрів, але часто бувають перевірки. — Він подивився в дзеркало заднього виду. — Ліворуч проминули славетне озеро Ілопанго. Колись це був величезний кратер, діаметром чотирнадцять кілометрів… — Гертель прокашлявся, очевидно, щоб подавити тремтіння, яке з'явилось у голосі. — Наприкінці дощового сезону тут здебільшого буває один-два поштовхи землетрусу, епіцентр — точно посеред озера.

— Вас непокоїть це озеро?

— А чому ви про це питаєте? — запитанням на запитання відповів Гертель.

— Бо ви ввесь час озираєтеся.

— Просто мені здалось, ніби хтось учепився за нами. Якийсь жовтий «датсун».

— Заспокойтеся.

— Мені тільки здалось. Тут на таке звертають увагу, — пояснив Гертель.

— Ми з вами не такі й важливі персони, — вів далі Гундлах. Назустріч уже насувалося місто, хаотичне громаддя з мільйонним населенням. Місто було праворуч, воно тулилось до підніжжя гори, яка теж вивершувалася кратером вулкана. — А це дуже незручно — комендантська година?

— Та ми вже пристосовуємося. Сальвадорці — народ імпульсивний, розумієте, їм легше звикнути. За кілька дрібних монет сальвадорець вам з радістю танцюватиме на вулкані. Такі спектаклі-ревю на роликах ви можете побачити навіть у вашому готелі або в сусідньому «Шератоні», щоправда, треба мати спеціальні перепустки. Після ревю — всілякі напої, закуски, танці й суботнє шоу, ночівля, потім чудовий сніданок з шампанським.

— Business as usual?

— Саме так, пане доктор. Та й найстаріше ремесло квітне. На повну потужність працюють розважальні заклади «Гваделупа» в кварталі Сан-Маркос і «Глорія» неподалік «Шератона». Але не вночі, як раніше, а тільки опівдні, до комендантської години. Клієнти «Глорії», якщо беруть таксі, то кажуть водіям, щоб везли їх до «Сінаю». А «Сінай» — це похоронна контора, розташована якраз навпроти, отже, одночасно й там створюється кон'юнктура.

— Дякую за інформацію, але я хотів би почути щось нове про Дорпмюллера.

— На жаль, я не можу випереджати пана доктора Зайтца.

Виходячи з машини, Гундлах помітив позаду, кроків за п'ятдесят, жовтий лімузин марки «датсун», який теж завертав на стоянку. Гундлах нічого не сказав, навіщо зайвий раз лякати Гертеля, котрий намагався видати себе за бувалого в бувальцях, хлопець і так занадто знервований і переляканий. Філія Рейнського промислового концерну, ніби магазин косметичних товарів, містилася на елегантному бульварі де лос Ероес, займаючи цілий поверх висотного будинку. Але доктора Зайтца, начальника канцелярії Дорпмюллера й другої особи філії, ще не було.

Було ще десь біля восьмої години. Секретарка Зайтца, яка теж тільки-но прийшла, зварила для Гундлаха каву. її звали Люцією Біндінг.

— Адже ніхто не знав, коли саме ви прибудете, — ніби вибачаючись, сказала вона, набираючи телефон шефа. Вона мала років тридцять; досить приємна собою, її волосся було зв'язане на потилиці акуратним вузликом, проте Гундлах до такого типу жінок був байдужий. Як завжди в таких випадках, ніби мимоволі, він відразу прикинув, скільки приємних хвилин і радості могла б принести йому ця жінка; результат на цей раз дорівнював нулю.