Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 11

— Але ж обоє повідомлень йшли до вас, незалежно одне від одного, отже, виходить, ВВВ просто підключились до вашого телефону й про все дізналися. Я не бачу їхньої заслуги. Ці високооплачувані люди повідомляють нам лише те, що ми й самі знаємо.

— Будь ласка, не так голосно… — Зайтц приклав праву долоню до нижнього ребра; в нього було жовте обличчя й жовтаві білки очей, усе це свідчило про хворобу печінки й уселяло в Гундлаха надію, що він покладе непокірного буркотуна на обидві лопатки. Гундлах інтуїтивно відчував: причиною надзвичайної обережності Зайтца та його намагання тримати в секреті все, що, напевне, вже знала навіть преса, була не лише турбота про шефа. Це скоріше скидалося на симптом душевної кризи. Зникнення Дорпмюллера, очевидно, вразило його мов шок: уся відповідальність тепер тягарем лягла на його плечі! Тому Зайтц дуже хотів знайти надійних детективів… Можливо, він надто довго вважав себе в безпеці й гадав, що викрадачі не піднімуть руки на великий Рейнський концерн, бо він творить справжні дива, такі як гребля на Лемпі тощо, через те малоймовірно, щоб на представників концерну дивились як на експлуататорів і кровопивць. Зайтц лише не розумів, що подібні дива відкривають зелену вулицю для іноземного капіталу — і не лише з погляду ультралівих. Зайтц також навряд чи припускав, що викрадачі обрали жертву не з політичних міркувань, а лише через суму, яку за нього можна отримати. А з цієї точки зору Рейнський концерн мав, звичайно, досить великі можливості. Очевидно, Зайтц взагалі був не дуже далекоглядний, тому найкраще, коли він не втручатиметься.

— А можна прослухати плівку?

— Вона в містера Хілларі.

— Ви її випустили з рук?

— Ваші запитання, пане Гундлах, вказують на деяку, хоча й зрозумілу, некомпетентність у врегулюванні таких випадків.

— А вам не спадало на думку, що ВВВ, зрештою, може й саме бути замішане в цій справі?

— Що ви хочете цим сказати?

— Можливо, ці люди, яких ви майже не контролюєте, самі все й регулюють — викрадення, переговори, вимоги, викуп.

— Це просто абсурд! У вас надто розвинена фантазія щодо кримінальних справ.

— Але ж такі випадки трапляються. Хочете приклад?

— Я вже нічого більше не хочу! — Зайтц підніс до рота хустинку, потім розслабив краватку, здавалося, ніби він задихається від люті. — Запитайте в нашому посольстві… Запитайте кого завгодно й де завгодно — в американських фірмах, у японців або французів, які живуть у цій країні, майже всі вони користувались послугами ВВВ й лишились цілком задоволені.

— І не дивно, пане Зайтц. Так має бути завжди, коли все в одних руках, а ВВВ є тільки інкасаційною конторою викрадачів.

На мить Гундлахові здалося, що він переконав свого співрозмовника. Але помилився — він просто недооцінив Зайтца. Хоч той аж побілів од люті, проте й не думав відступати.

— А якби й справді було так? — сказав Зайтц. — Адже все одно гарантується успішне завершення операції!

— Отже, ви припускаєте таке? І все ж погоджуєтесь на цю сумнівну допомогу?

— Я нічого не припускаю. Я тільки відмовляюсь розмовляти далі в такому тоні. Сказати відверто, якої я зараз думки про вас? Мені здається, ви хочете будь-що перебрати цю справу до своїх рук, хочете показати керівництву фірми, який ви спритний і здібний чоловік — і якими бовдурами виявилися решта. Ви намагаєтесь вислужитися й заради цього відразу після прибуття провокуєте скандал! І ще одне я вам скажу: якщо вам хочеться вислужитись коштом Дорпмюллера, тоді робіть це, будь ласка, без мене.