Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 8

Над озером Нікарагуа саме сходило сонце. Гундлахові несподівано закортіло придбати найперше жилет, і пізніше, ланцюги для слизьких доріг. Він не міг запропонувати японцеві чогось подібного. Адже не так легко когось умовити на побудову ангара або електростанції.

— Уже йдемо на посадку, — сказав пан з Осаки. — Лишилося всього двадцять хвилин… Погляньте, чудовий краєвид! У затоці Фонсека сходяться кордони трьох держав. Невеличке місто отам, на острові, біля кінчика крила, Амапала — єдиний справжній порт Гондурасу на Тихому океані.

Гундлах дивився проти сонця на велику бухту у формі трьох рукавів завбільшки — ну, приблизно, як Ейселмер в Голландії. Два конуси вулканів стояли обабіч входу до бухти. З-за крила літака стало добре видно один з них, можна було навіть зазирнути в кратер. А поряд розляглося сліпучо-блакитне водне дзеркало, що виблискувало сріблом, усіяне скелями й рифами, навколо яких пінились хвилі. Видно було й кілька мілин із зеленою водою. По той бік затоки над пасмом лісистих гір з'явився цілий ряд інших вулканів, які справили гнітюче враження, хоча вже й давно погасли. Попереду відкривався шматочок оголеної природи, яка ніби чимось загрожувала Гундлахові… Його навіть дрож пройняв, це відчуття виявилося зовсім не таким, на яке він сподівався. Гундлах чекав чогось привітнішого. Йому здалося, що цю картину він не забуде до кінця своїх днів.

3

Міжнародний аеропорт Ілопанго лежав, ніби в ранковому сні. Це був єдиний державний аеродром країни, яка не мала внутрішнього повітряного зв'язку. Неподалік злітно-посадочної смуги Гундлах помітив військові машини — легкі бойові вертольоти й літаки-винищувачі типу «Магістр» з Франції, носова частина в них була закопчена пороховим димом бортової зброї. Та незважаючи на це, загальна картина аеропорту справляла враження сільської місцевості, якщо не брати до уваги ще радарної установки, а також блиску скла й алюмінію в залах митниці; це була візитка його фірми.

На Гундлаха вже чекав Гертель — ще зовсім молодий керівник транспортного відділу філіалу Дорпмюллера. Маленький, вертлявий Гертель був убраний, як на весілля. Він сказав, що візи тут не вимагають, рідко коли контролюють багаж, навіть довідок про щеплення віспи не треба; штамп у паспорті дає дозвіл на три місяці перебування в країні. А хто прилітає приватним літаком, того вважають значною персоною й майже не турбують. Всі формальності Гертель уже залагодив.

— Ви довго чекаєте мене?

— З пів на шосту ранку, пане Гундлах. З дев'ятої вечора до п'ятої ранку — комендантська година. — На стоянці за аеропортом Гертель, не перестаючи балакати, кілька разів озирнувся. — Доктор Зайтц чекав на вас іще вчора, він думав, ви прибудете «Іберією» з Мадріда. Але на той рейс ви, мабуть, не встигли. В місті досить спокійно. Ми замовили для вас номер у «Каміно Реалі», там вам буде добре, першокласний готель.