Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 58

— Говори спокійно далі.

— Якийсь холодний лоск. Ти по суті цинік, правда ж? А до циніків у мене не лежить душа. Та ну його до біса, забудь про все. Мені не хочеться з тобою зближуватись… Ти, звичайно, захочеш знати, чому. Тепер кожен з нас повинен залишатись у своїй шкурі.

Гундлах думав над цим, аж поки їх покликали, йому здавалось, ніби щойно він довідався про щось нове в собі. Майже ніколи не траплялось, щоб інша людина відкривала перед ним свою душу, якщо не враховувати любовні акти. Гертель трохи зазирнув йому в душу, побачив його наскрізь, в цьому не було сумніву. Якщо він на це спромігся, тоді чи не варто зав'язати з ним справжню дружбу, а не просто вдавати, що дружиш? О, він знає, як важко йому це вдається! Забіяка Ганс Гундлах… Його стихією була боротьба, конфронтація, протидія — він мало з ким перебував у дружніх стосунках. Одна частина його душі, здавалось, противилась тому, щоб він вступав у стосунки, завойовував міцну дружбу чоловіків і жінок. То було недоліком його характеру. Але ж не можна бути одночасно всім, не можна мати все на світі.

15

— Отже, не вийшло? — спитав Махано, коли Гундлах, нагадавши про вчорашню зустріч, подякував за машину й солдатів для охорони, а потім розповів про своє лихо. Махано сидів між ад'ютантом і ще одним офіцером за величезним, позолоченим у стилі ампір столом наполеонівських часів, який був своєрідним бастіоном для всіх його попередників. Тепер цей стіл, здавалось, теж лишився останньою бойовою позицією полковника Махано. — Ми дуже шкодуємо, адже це стосується, зрештою, й нас.

— Так, полковнику, нас пограбували, вкрали в нас півтора мільйона доларів о сьомій годині п'ятнадцять хвилин на Планос східніше парку Бальбоа. За рестораном «Монтерей» стояв поліцейський контрольно-пропускний пункт, до складу якого входило чоловік шість — вісім. Нас зупинили і, відвернувши нашу увагу всілякими формальностями, зламали замок багажника і забрали звідти гроші. Коли ми в дорозі помітили, що нас обікрадено, і повернулися назад, від контрольного пункту і сліду не залишилось. Ми кинулись їх шукати, але ніде не знайшли…

— А ви не подумали, — запитав ад'ютант, — що то могли бути переодягнені бандити?

— У посольстві ми детально перевірили, наскільки це можливо. — Гундлах повторював факти, а всі деталі пропускав, щоб не заплутати офіцерів або ж не наштовхнути їх на думку перевірити, чи він взагалі уповноважений проводити розшуки. — Це виключається, панове. Ви можете це легко з'ясувати, якщо поцікавитесь, хто там на той час здійснював контроль.

Махано кивнув і наказав помічникам звернутись до головного управління поліції.

— Я не сумніваюсь у правдивості ваших слів і дуже шкодую, що так вийшло, — докинув полковник. — Ми все з'ясуємо! Це вже не перший такий випадок. Ми розширюємо службу безпеки, до чого нас змушують обставини, в наші ряди, на жаль, просотуються елементи, не досить ретельно підібрані, і їм іноді вдається завдавати нам шкоди.

— Георг Дорпмюллер, — сказав Гундлах, зворушений відвертістю полковника, — не заслуговує на таку долю. Це фахівець з великими знаннями й досвідом, людина бездоганної душевної чистоти. Це не просто підприємець, якого легко замінити іншим, а фахівець, котрий розуміє потреби країни, де доводиться працювати. З особливою сердечністю він ставиться, полковнику, до вашого багатостраждального народу. — Гундлах розумів, що йому пощастило знайти тон, приємний для слуху полковника. — Важко збагнути, чому саме його ліві сили обрали заложником. Якщо через бандитизм, — хто б за ним не стояв — викуп зірветься, тоді це буде подвійний удар для моєї фірми. Сеньйора Дорпмюллера просто ніким замінити. Фірма буде поставлена перед вибором: або працювати на півсили, або взагалі припинити діяльність, в тім числі і будівництво об'єктів у Сальвадорі. Бо коли на його місце й буде знайдено заміну — якщо взагалі хтось погодиться, — та людина опиниться під не меншою загрозою.