Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 60

Слухаючи його, можна було подумати, що це будівництво одним махом розв'яже всі проблеми. Очевидно, полковник намагався сам себе підбадьорити. Або ж то було його хобі. Бурхливу річку він називав «слухняним генієм» і «могутньою рукою чарівника», а потім, ніби між іншим, показав на широкі заштриховані ділянки обабіч річки: партизанські райони. Гундлах відчував, що від згадки про це в полковника погіршав настрій. Тепер він говорив уже з меншим ентузіазмом. Ночами ворог безроздільно господарює на п'ятій частині всієї території країни. Партизанські райони здебільшого тяглись понад північним кордоном, але утворювали й чотири острови в центрі країни, місцями захоплюючи майже ввесь південний схід, аж до порту Ла-Уньйон.

Махано пояснював, що це прихована громадянська війна без чітких фронтів і флангів. Ворог стоїть і ліворуч, і праворуч. Це своєрідний терористично-анархічний заколот проти уряду, проти тієї «третьої сили», що стоїть над партіями, які плавають у крові. Намальована полковником картина жахливого побоїща здавалася Гундлаху пустопорожньою фразою. Та одночасно вона була яскравою ілюстрацією страшенної безпорадності і розгубленості полковника перед подіями в країні. В дійсності ж тут з одного боку мала місце боротьба латифундистів за свої привілеї, а з другого — народне повстання проти місцевих землевласників та іноземного капіталу. А з точки зору хунти всього цього, звичайно, не було і не повинно бути.

— Я кажу відверто, бо ви не представники преси. Оті набридливі кореспонденти все перекручують і драматизують, щоб дорожче продати свою писанину. А тут і так драма в прямому значенні слова. Хто намагається драматизувати драму, той пише бульварщину… Я не знаю, хто нам завдає більшої шкоди, партизани чи праві екстремісти. Якщо з обома не можна знайти спільної мови, то по них треба стріляти і, або ж вийти з цієї боротьби переможцем, або загинути. Бачить бог, ми шукали з ними діалогу, і не лише з допомогою церкви, як ви самі вчора бачили.

— Полковнику, а що за жінка була серед черниць?

— А чому ви про це питаєте? Вона має якесь відношення до вашої справи?..

— Вона справила на мене сильне враження.

— Вона й справді незвичайна жінка.

— Ви можете про неї щось сказати, чи вона вам незнайома?

— Ми маленький народ, прошарок освічених людей у нас дуже обмежений, отже, ми знаємо одне одного, — відповів Махано зі своєю урбаністською посмішкою на обличчі. — То була Гладіс Ортега, архітекторка; вона входила до спілки християнської молоді й навчалася разом з моїм братом. Здається, архієпископ до неї дослухається. Її чоловік нещодавно загинув у партизанському загоні, й особисте горе зробило Гладіс жорстокою й рішучою — аж до радикальності. Це саме те, що може нас загубити, поляризація здорового глузду і брутальної сили. Якщо нам ніхто не допоможе ззовні, то після всього тут зяятиме прірва, через яку не можна буде знайти примирення. Ви мене розумієте?