Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 41

— Що вам ударило в голову? Як же я це зроблю?..

— Ми перебуваємо під його особистою охороною.

Лейтенант замислився. Він або не хотів наражатись на неприємності, або ж просто був стомлений, бо вирішив не зв'язуватися з німцями. Гундлах отримав назад свої документи й навіть Гертелів пістолет. Удихнувши пахощів європейських квітів, — а на них він добре знався, — Гундлах знову сів у машину.

— Поїхали, Петере! — сказав він. — І викиньте, будь ласка, кудись оцю залізяку.

Рушаючи з місця, Гертель дав занадто багато газу, так що аж скати пробуксували.

— Ці хлопці ще не зажили сумної слави, — мовив Гертель. Він кахикнув, бо від страху аж захрип. — Коли я побачив нашивки на їхніх рукавах, то відразу збагнув: солдати з батальйону Сан-Карлоса, цих нічого боятись.

Гундлах не відповів. Зупинившись біля інституту тропіків, вони зразу побачили відкритий телефонний апарат, куди можна було дзвонити з міста; над апаратом нависав лише невеличкий козирок із плексигласу. Було за дві хвилини сьома. Вони чекали біля телефону. Надворі стояла приємна прохолода. Від них у промінні ранкового сонця падали на асфальт кумедні довгі тіні.

— Неначе в кіно, — мовив Гертель.

— Тільки не дуже веселому, — байдуже відказав Гундлах. «Я вже третій день у цій країні», — подумав він і раптом збагнув, що його так збентежило недавно та й зараз бентежить. Майже на кожному перехресті стояли поліцейські й армійські патрулі — відгомін учорашніх подій; викрадачі йшли на великий ризик. Та й Гундлахові з Гертелем не минути контрольних постів, а вони ж не мали супровідного листа чи підтримки полковника. Якщо викрадачі діяли вчора так обережно й відклали викуп, то чому так ризикують сьогодні? Ось що насторожувало Гундлаха — їхня легковажність.

Нарешті різко задзвонив телефон, і Гундлах зняв трубку. Чоловічий голос наказав:

— Тепер їдьте до парку Бальбоа, там повернете на південь, об'їхавши озеро Ілопанго, дістанетесь дороги номер п'ять і повільно рухатиметесь нею в напрямку Ілобаско. Якщо вам блимне фарами «ленд-ровер», зупинитесь, одчините багажник і чекатимете, поки ми все зробимо. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — відповів Гундлах і повісив трубку. Гертель заховав пістолет у багажник, щоб під час наступної перевірки уникнути неприємностей. Досить смішний маршрут околицями вигадали викрадачі, мабуть, лише для того, щоб на не забитих транспортом вулицях переконатися, що за ними не стежать. Парк Бальбоа був край долини біля південних відрогів гори. Отже, доводилось їхати назад майже через половину міста, ширина якого з півночі на південь була, на щастя, меншою, ніж його протяжність зі сходу на захід. За парком вони проїздили кварталом, який дуже нагадував дачну місцевість, — футуристичні бунгало з басейнами, газонами й породистими псами.

— Вони глузують з нас, — буркнув Гертель. — Дорога номер п'ять веде до нашого будівельного майданчика на Лемпі.

— Через повстанський район?

— Удень тут порядкують урядові війська, але повстанці чатують завжди поблизу.

Гундлах кивнув, задоволений відповіддю. Йому було не до жартів. Він міркував. І тепер йому здалося, ніби все стало на свої місця. Викрадачі діяли в своєму районі, це цілком логічно. Парк Бальбоа, розташований на висоті тисяча метрів над рівнем моря, був майже порожній. У ньому були концертний павільйон, оглядове колесо, копії статуй майя, дерев'яні столики і місця для вогнищ. Тут стояв непоганий ресторан «Лос Планос де Рендерос». Планосом називався гірський хребет, підніжжям якого розтяглось велике передмістя з віллами й розкішними садками. А що означало «Рендерос» — Гундлах ніяк не міг пригадати, він знав лише близькі за звучанням слова «рендімьєнто», що означало «прибуток», «віддача», і «рендісьйон», тобто «передача», «капітуляція», «приборкання»; саме ці слова найбільш пасували для такої ситуації.