Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 40

Гертель говорив як людина, що має певний досвід. Гундлах погодився. Вони під'їхали до університетського містечка; перед учбовим корпусом Гундлах побачив два танки. Все це викликало тривогу, хоч він і не міг збагнути причини того неприємного відчуття. Можливо тому, що мусив зараз підійти до телефону? Очевидно, тут викрадачі припустились помилки, давши досить часу для того, щоб детективи підключились до телефону біля інституту тропіків і підслухали, куди їх звідти спрямують… Але він одмахнувся від цієї думки, просто він зараз надто знервований. Утримуючи в себе Дорпмюллера, викрадачі можуть бути впевнені, що їх не ошукають.

Гертель їхав тепер зеленими околицями. Дорога вела вгору, і попереду вже було видно інститут тропіків. Його біла споруда височіла на голому пагорбі; викрадач, який там, очевидно, чатував, має можливість тримати в полі зору всі підходи. Трохи віддалік над долиною здіймався вулкан з двома жерлами кратерів.

— Вони називаються Бокерон і Пікачо, — сказав Гертель; голос його ледь відчутно здригнувся. Він був тепер насторожений і, як тоді в аеропорту, намагався за балакучістю приховати свій страх. — Інститут зразковий, має досить пристойні лабораторії ботаніки, хімії, зоології, вулканознавства, метеорології… Він отримує допомогу з Бонна. Вчені багатьох країн мають тут можливість досліджувати проблеми тропіків.

— Облишмо поки що ці проблеми…

Але Гертеля не можна було зупинити. Якби викуп затягся, то він, як гід на екскурсії, розповів би про все місто. Напружене мовчання сотало його нерви.

І раптом їх зупинили. Неподалік від інституту, біля якогось садівництва солдати махнули їм, щоб спинилися на узбіччі. Гундлах вийшов з машини і, як робив це вдома, порушивши правила руху, спокійно і ввічливо дістав паспорт і документ із посольства. Та й чого йому турбуватись? Після вчорашньої сутички з солдатами, яка закінчилася знайомством із полковником Махано, він почував себе впевнено, йому здавалось, що, давши вчора хабара солдатам у будинку пастора, він купив прихильність усієї армії.

Солдати звеліли підійти до начальницького «джипа», який стояв на території садівництва, між ділянками гвоздик, гладіолусів і гортензій. На передньому крилі машини, звісивши ноги, сидів невиспаний лейтенант у польовій уніформі. Солдат передав йому знайдений у машині Гундлаха пістолет.

— Навіщо ви його возите з собою? — запитав лейтенант.

То був пістолет Гертеля, вони відразу його знайшли в скриньці біля щитка приладів. Що за ідіотське запитання, адже тут багато хто носить зброю. Тут просто необхідно носити зброю, пояснював Гундлах, хоч би для захисту від нападів, тільки минулого тижня викрадено шефа їхнього філіалу, й зовсім поряд, в Ескалоні.

Лейтенант ізсунувся з «джипа» так, що аж радіоантена загойдалась, і просто грядкою пішов до їхньої машини.

— А що в багажнику? Також зброя?

— Ділова документація, пане лейтенант.

— Будь ласка, відчиніть.

— Це секретні фірмові папери.

— Тільки не для мене, сеньйоре.

— Тоді прошу з'єднати мене з полковником Махано.