Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 162

— Коли ви бачили Дорпмюллера?

— Вісім днів тому, напередодні отих подій… Мені пощастило вчасно вислизнути. Ваш концерн готовий був вас викупити, але, за словами Дорпмюллера, ніхто викупу не вимагав. Це його дуже засмутило, він неодноразово намагався зв'язатися з викрадачами, проте, здається, так і не зміг, бо вас викрала вже якась інша група… А виявляється, ви вільні?

— Мабуть, що так.

— Отже, ви тоді таки втекли?

— Послухайте, мій друже, до того, як ми звідси підемо, мені дуже хотілося б дізнатися, що ви тут робите?

— Я хочу докопатись до першопричин усього. Ця країна також пов'язана… — Мак-Лін затнувся, їм принесли обід. Він жадібно їв рибу, що називалась куапоте; її ловили, певно, в Манагуанському озері, де водилися навіть акули, єдині у всьому світі прісноводні акули, бо це озеро колись було тихоокеанською бухтою. Коли Мак-Лін ковтав, на його худій шиї сіпався борляк. — Втручання Вашінгтона очевидне, — повів Мак-Лін уже за десертом. — Американська вояччина дуже прагне грати не останню скрипку. Консервативній Америці конче потрібна перемога над якоюсь червоною революцією, щоб нарешті покласти край суцільному відступові, який почався з В'єтнаму. В Сальвадорі є для цього можливість: варто лише сказати, що тут діють комуністи, — американці відразу вдарять. Але чи замішані тут Гавана та Москва, чи отримують сальвадорські партизани звідти допомогу? Гундлах опустив ложку.

— І що ж ви про це думаєте? — запитав він.

— На рівні урядів допомога, звичайно, не надається! Проте, можливо, іншими шляхами? Може, самовільні акції, як ото виступ Че Гевари в Болівії? Для уряду такі виступи, можливо, й небажані. Розумієте, Сальвадор не моноліт, десятки партій, навіть ультралівих, і маленькі групи троцькістів, яких мало обходить, що країна може потрапити в скруту… — На висушеному обличчі Мак-Ліна з'явилась невиразна посмішка, ніби він уже володів таємницею, але вмів її зберігати. — Надзвичайно важко щось вивідати! Я побував у всіх трьох тихоокеанських портах, там взагалі все спокійно. — Він витер серветкою губи й замовк.

Гундлахові почало здаватися, що цей чоловік зможе йому допомогти. За його балакучістю приховувалось щось інтригуюче.

— А що ж у портах може відбуватись?

— Як це що! Тут жодна революція не обходиться без десанту ззовні — так уже здавна ведеться в Карібському басейні, я можу назвати вам десятки прикладів. Але чому ви про це питаєте?

Гундлах помітив, що Мак-Лін, нахиляючи голову над мисочкою з манго й ананасами, раз по раз кидав на нього меткий погляд.

— Допитливість людська… Адже ви теж цікавитеся мною.

— Ні, це не проста допитливість… Ходімте до мене в кімнату, я вам щось покажу. А потім ми запишемо на плівку вашу історію, поки вона ще не втрачена для світу.

— Тобто — для вас?

— Іноді це одне й те саме. — Мак-Лін вправно спорожнив тарілку з фруктовим салатом, покликав кельнера, вони розплатились і рушили до виходу. Вже в ліфті Гундлаха охопило якесь незрозуміле напруження, схоже на нетерплячку; він передчував наближення розгадки. Мак-Лін дав йому знак бути обережним. Здавалось, він знає більше, ніж каже. Можливо, від Дорпмюллера? Цікаво, що той йому розповів? Вони були схожі на гравців у покер, кожен хотів вивідати наміри другого. Вже в номері британець витяг з чемодана пляшку шотландського віскі «Білий кінь» і крикнув служникові готелю, щоб принесли льоду, але Гундлах зупинив його.