Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 92

— У пошуку чого?

— Сюжету.

— Більшість письменників каже, що головне — це персонажі. Треба лише вивести їх на сцену — і сюжет вибудовується сам собою. А у вас не так?

— У мене поки так не виходить.

— А що вас надихнуло на написання «Жовтневого дощу»?

— Навчаючись в університеті, я прочитала розповідь про зниклу дитину, яку так і не знайшли, і про те, як це відбилося на її сім’ї. Неймовірно сумна історія — навіть страшна,— та водночас і дуже красива. Я не могла викинути її з голови і зрештою вирішила позичити сюжет, багато чого додумала й менш ніж за рік написала роман. Зараз навіть самій не віриться, що можна так швидко писати. Я тоді з нетерпінням чекала кожного нового ранку, щоб із першої чашкою кави сісти за роботу. Зараз такого немає.

— Не сумніваюся, що це знов до вас прийде. Кращого місця, щоб присвятити себе письменництву, просто не знайти.

— Подивимося. Чесно кажучи, Ноель, мені дуже потрібно, щоб мої книги продавалися. Я не хочу викладати й не хочу шукати роботу. Я навіть подумувала почати строчити під псевдонімом якісь детективи або ще щось, що буде купуватися.

— У цьому немає нічого поганого. Заробите трохи на продажах, а тоді зможете писати що вам заманеться.

— У мене вимальовується саме такий план.

— А ви не думали поговорити про це з Брюсом?

— Ні. А навіщо?

— Він знає всі тонкощі цього бізнесу, читає все підряд, знайомий із сотнями письменників, агентів і видавців, і вони часто приходять до нього спитати його думки — не обов’язково навіть поради. Брюс не дає порад, якщо тільки його про це не просять. Ви йому подобаєтесь, він добре відгукується про ваші твори і, ймовірно, міг би вам сказати щось корисне.

Мерсер невпевнено знизала плечима, ніби показуючи, що поміркує над слушністю цієї ідеї. Аж ось почувся звук вхідних дверей, і Ноель сказала:

— Даруйте: це, можливо, клієнт.

Вона підвелася й швидко зникла в передній частині магазину. Мерсер якийсь час потягувала чай, почуваючись, мов якась шахрайка. Вона прийшла сюди не для того, щоб купувати меблі, обговорювати письменницьку роботу чи вдавати з себе ще одну самотню й невпевнену письменницю, що шукає споріднених душ. Ні, вона була тут, бо мала винюхати будь-яку найдрібнішу інформацію, яку Елейн потім могла б використати проти Ноель і Брюса. Мерсер відчула різкий біль у животі, і її занудило. Дочекавшись, коли напад нудоти пройде, вона підвелась і, випроставшись, пройшла в передню частину магазину, де Ноель допомагала клієнтові, який, схоже, мав серйозні наміри щодо комода.

— Мені вже час,— сказала Мерсер.

— О, звісно,— майже пошепки відгукнулася Ноель.— Ми з Брюсом залюбки якось повечеряли б із вами у нашому будинку.