Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 76

Мерсер ще довго сиділа після того, як вони пішли, і зрештою вирішила дочекатися світанку. Вона ще ніколи не ночувала на пляжі, тому влаштувала собі ложе в піску, вляглася, притулившись спиною до дюни, й незабаром заснула.

IV

Вочевидь, літературна братія острова Каміно надто боялася Майри Беквіт, щоб відхилити її запрошення на вечерю, отримане в останній момент. Ніхто не хотів образити Майру. Крім того, Мерсер мала підозру, що нікому не хотілося ризикувати, не з’явившись на загальному зборищі, адже відсутність будь-кого зі звичних гостей неодмінно стала б приводом її чи його обговорити. Отже, з міркувань особистої безпеки — проте й не без деякої цікавості,— у неділю ввечері у Вікер-хаузі почали збиратися письменниці й письменники. Там мала відбутися звана вечеря з нагоди прибуття нової членкині компанії — нехай і тимчасової. Це був вікенд перед Днем пам’яті й початком літа. У запрошеннях, розісланих електронною поштою, було сказано, що вечеря починається о шостій, але для письменницького гурту то були пусті слова: вчасно не з’явився ніхто.

Першим прибув Боб Кобб і одразу ж загнав Мерсер у куток на задньому ґанку й узявся розпитувати її про роботу. Він мав довге сиве волосся й бронзову засмагу, яка свідчила, що він забагато часу проводить на відкритому повітрі. Верхні ґудзики його строкатої сорочки з квітковим візерунком були розстебнуті й відкривали коричневі засмаглі груди, покриті волоссям, знов-таки сивим. Якщо вірити Майрі, ходили плітки, що Кобб нещодавно надіслав свій черговий роман редактору, але тому він не сподобався. Звідки вона це знала, Майра не уточнила. Упродовж розмови Боб надпивав Майрине домашнє пиво зі скляної банки й стояв так близько до Мерсер, що тій було некомфортно.

На допомогу їй прийшла «вампірниця» Емі Слейтер, яка, привітавши Мерсер із прибуттям на острів, взялася розповідати про трьох своїх дітей і про те, як вона рада вирватися з дому хоча б на вечір. Потім до їхньої компанії приєдналася Лі Трейн, проте говорила вона мало. Майра в ядучо-рожевій сукні-балахоні розміром із невеликий намет гасала по кімнатах, викрикуючи розпорядження щодо їжі, розставляючи напої й не зважаючи на собак, що скрізь крутилися під ногами.

Наступними з’явилися Брюс і Ноель: нарешті Мерсер зустріла того, кому була зобов’язана своєю творчою відпусткою. Він був у лляному костюмі м’яко-жовтого кольору з краваткою-метеликом — попри те, що про дрес-код у запрошенні чорним по білому було написано: «якомога менш формально». Утім, Мерсер давно вже знала, що в літературній тусовці кожен одягається як заманеться. Кобб був у спортивних шортах. Ноель мала прегарний вигляд у простій білій бавовняній сукні-сорочці, яка підкреслювала її стрункість. «Кляті француженки!» — подумала Мерсер, відпиваючи Шаблі й намагаючись не випадати з бесіди.