Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 74

Хоча Мерсер приїхала на острів лише вчора, вона відчувала, що вже починає освоюватися. Утім, після випивки з Майрою й Лі таке враження склалося б у будь-якої приїжджої. Спекотна погода й солоне повітря допомагали прискорити звикання, а за домом тужити вона не могла, бо просто його не мала. Мерсер раз у раз питала себе, що, власне, вона тут робить — відповідь ще витала десь на задвірках її свідомості, але поволі починала вивітрюватись.

III

Приплив досяг найвищої точки о 03:21 ночі, і тоді довгоголова морська черепаха вибралася на пляж і на кілька митей зупинилась у морській піні, роззираючись довкола. Вона була понад метр завдовжки й важила принаймні сто п’ятдесят кілограмів. Досі вона більше двох років мігрувала океаном, а тепер повернулася до місця не далі, ніж за п’ятдесят метрів від того, де останнього разу влаштувала гніздо. Черепаха поповзла, повільно й незграбно: вочевидь, пересуватися незвичним середовищем їй було тяжко. Вона насилу тягнулася передніми ластами й відштовхувалася задніми лапами, раз у раз зупиняючись, щоб оглянути пляж, знайти сухе місце й помітити будь-якого хижака чи підозрілий рух. Поки що ні того, ні того видно не було, тому черепаха поволі просувалася далі, лишаючи в піску характерний слід, який незабаром мали знайти її добровільні союзники. Біля підніжжя дюни за тридцять метрів від краю води черепаха знайшла підходяще місце й стала розгрібати пухкий пісок передніми ластами. Використовуючи пласкі й загнуті задні ласти як лопати, вона викопувала заглибину для свого тіла — круглу виїмку завглибшки десять сантиметрів. Копаючи, вона поволі поверталася, щоб краї заглибини вийшли рівними. Для водної тварини це була дуже виснажлива робота, і черепаха часто зупинялася перепочити. Коли заглибина для тіла була готова, вона взялася копати далі, щоб зробити неглибоку круглу нору для яєць — порожнину, що формою нагадувала сльозу. Закінчивши копати, черепаха ще якийсь час відпочила, а тоді повільно повернулася задом до нори для яєць, а мордою — до дюни. Перші три яйця випали одночасно, і кожне з них було вкрите слизом і мало м’яку й гнучку шкаралупу, яка не давала їм розбитися, коли вони падали. Далі вийшли ще два яйця, потім іще три. Відкладаючи їх, черепаха не ворушилася, ніби впавши в транс, і лише з очей її крапали сльози, вимиваючи надлишки солі.

Побачивши сліди, що вели від моря, Мерсер посміхнулася. Вона обережно рушила за ними й невдовзі помітила біля дюни силует черепахи. Мерсер знала з досвіду, що будь-які звуки чи рухи можуть потривожити черепаху під час гніздування й змусити її повернутися у воду, не вкривши свої яйця. Мерсер завмерла й уважно придивилася до силуету. Крізь хмари виглянув півмісяць, краще окресливши риси черепахи.