Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 73

— То розкажіть нам про викладання,— тихенько промовила Лі.

— О, про письменників розмовляти набагато цікавіше.

— Ну, маю для вас іще одного,— оголосила Майра.— Його звати Боб, але пише він під псевдонімом Дж. Ендрю Кобб. Ми звемо його Боб Кобб. Він відсидів шість років у федеральній в’язниці за якесь порушення корпоративного законодавства і встиг за цей час якимось чином узятися до письменництва. Він уже опублікував чотири чи п’ять книжок про те, що знає краще за все,— корпоративне шпигунство. Книжки досить цікаві, і пише він непогано.

— Хіба він не поїхав з острова?— спитала Лі.

— Він має квартиру в багатоквартирнику неподалік від готелю «Ріц», і з ним там завжди чергова молоденька дівчина — він із ними знайомиться на пляжі. Бобу вже під п’ятдесят, а дівчатам зазвичай удвічі менше. Утім, йому не позичати чарівності, а до того ж він розповідає чудові історії про тюремне життя. Так що будьте пильні на пляжі: там завжди може полювати Боб Кобб.

— Я запишу, щоб не забути,— усміхнулася Мерсер.

— Про кого б іще побалакати?— промовила Майра, допиваючи другу банку.

— Думаю, на сьогодні досить,— відповіла Мерсер.— Мені вже й цих усіх непросто буде запам’ятати.

— Ви неодмінно невдовзі з ними познайомитесь. Вони весь час бувають у книжковому магазині, а Брюс постійно влаштовує всілякі події й звані вечері.

Лі всміхнулася й поставила свій келих.

— Майро, а давай запросимо їх сюди. Оголосимо про вечірку й покличемо всіх цих чудових людей, яких останню годину обливали брудом. Ми вже давно нічого не влаштовували: весь час гостей приймають тільки Брюс і Ноель. Ми маємо офіційно відзначити приїзд Мерсер на острів. Що скажеш?

— Чудова думка — просто дивовижна. Я запрошу Дору, і вона забезпечить їжу. У будинку приберемо. Що скажете, Мерсер?

Та знизала плечима й подумала, що відмовлятися було б по-дурному. Лі пішла налити собі ще рому, а заодно принести Мерсер вина. Наступна година минула за обговоренням вечірки й суперечками щодо списку гостей. За винятком Брюса Кейбла і Ноель Боннет, з кожним потенційним гостем щось було не так. Але тим веселіше. Вечір обіцяв вийти на славу.

Коли Мерсер нарешті вдалося розпрощатися, було вже темно. Господині рішуче наполягали, щоб вона залишилась на вечерю, проте коли Лі необережно обмовилася, що в холодильнику в них — тільки залишки не першої свіжості, Мерсер вирішила, що саме час розпрощатися. Після трьох келихів вина вона не ризикнула сідати за кермо, натомість вирушила в центр міста, де змішалася з натовпом туристів на Мейн-стрит. Кав’ярня навпроти книжкового магазину досі була відчинена, і Мерсер скоротала в ній годину за чашкою лате, гортаючи глянцевий журнал із рекламою острова — насамперед його агентів із нерухомості. У книжковому магазині навпроти було людно, і вона зрештою підвелася й підійшла помилуватися принадною вітриною, проте всередину заходити не стала. Потім вирушила до гавані, де було вже зовсім тихо. Там Мерсер посиділа на лавці, милуючись, як легенько гойдаються на воді вітрильники. У голові в неї досі лунали уривки нещодавно почутих пліток, і, уявивши, як Майра з Лі продовжують напиватися й димити, все більше захоплюючись обговоренням майбутньої вечірки, вона мимоволі хихотнула.