Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 43

— І навіщо?

— Якби ж я знав! Та я знаю тільки, що життя коротке й дуже дорогоцінне. Його берегти треба, а не під кулі підставлятися… Твоїй поведінці тільки одне пояснення може бути: ти винен! А якщо ні, то живи і допоможи знайти вбивцю твоєї нареченої!

— Дякую, Олександре Івановичу, — Антон піднявся і міцно потис простягнуту пузатим коротуном руку. — Я буду обережніший.

Чи добре бути мером?

Їдучи автобусом додому, слідчий з особливо важливих справ Олександр Іванович Борейко поринув у роздуми. «Невже все-таки «сам»? Але чим йому могла заважати дочка? Може, банальні ревнощі? Старшенький-то такий… ніякий, а дівка така розумниця, красуня… Та ні, це ж теж його дочка! Може, все-таки заважала в кар’єрі? Адже зовсім ще незрозуміло, куди вітер повіє. Переможе Майдан, не переможе? Малоймовірно… За Борисом Мойсейовичем така сила стоїть, що зі своєю дочкою він міг впоратися одним рухом брів. А раптом не міг? Може, у Аліни якийсь компромат на татуся був? Ні, все-таки не схоже. Їм з Антоном, по-моєму, взагалі не було ніякого діла ні до його виборів, ні до всієї сімейки взагалі. Мда-а-а… Все-таки треба б поговорити з шановним Борисом Мойсейовичем. Я ж йому вже дві повістки послав, а він так і не знайшов часу прийти. Недобре! Приїду — пошлю ще одну повістку з кур’єром, і нехай підпишеться про отримання…»

Але посилати третю повістку довелося. Наступного дня, як тільки Олександр Іванович увійшов до свого кабінету, ранкову тишу розірвав дзвінок.

— Борейко. Слухаю, — підхопив він трубку, навіть не роздягнувшись. — Так, товаришу генерал! Так точно, товаришу генерал! Єсть, товаришу генерал! — карбував він у відповідь на те, що чув у слухавці.

Та-а-к! Оце так Борис Мойсейович! Відразу до генерала подався. З чого б це? Невже все так погано?

— Сідайте, Олександре Івановичу, сідайте, — здивував Борейко генерал Євген Дмитрович Іванов, вказавши йому на стілець. Напроти того стільця по інший бік столу вже сидів, розносячи по кабінету вишуканий запах чоловічих «Діор», Борис Мойсейович.

«А може, це вже генерал наш так пахне? — промайнуло в думках. — Втім, навряд — надто солодкий запах, а генерал більше любить терпкі аромати».

— Що ж це ви, Олександре Івановичу? — аж надто дружелюбно почав генерал.

«А може, він все-таки змінив імідж? Щось дуже вже солодко розмовляти почав! «Що ж це ви?…» Не в його це стилі. Зазвичай рубає фразами… не соромлячись!»

— Слухаю, товаришу генерал.

— Що ж це ви: допитували Аллу Володимирівну, дружину Бориса Мойсейовича, а його самого в курс справи не ввели?

— Так я запрошував і Бориса Мойсейовича, але він не з’явився. Ви ж отримували повістки? — намагаючись говорити як можна м’якше, звернувся він до гостя. Той мовчав.