Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 17

— У мене там ще хліб… і ковбаска з сиром… нарізані… Я зараз, — і вона, поставивши каструлю на плиту, помчала за тим, що назвала. Лавр поспішив за нею. Він уже відчинив двері у її квартиру і збирався зайти, щоб допомогти, але зіткнувся лицем до лиця з господинею. У кожній руці вона тримала по тарілці з сиром і ковбасою. На нього війнуло легким ароматом Томмy’s girl, який він привіз їй зі своєї попередньої поїздки за кордон ніби за те, що вона доглядала за його квартирою. Він навмисне не пропустив її, а пройшов у отвір дверей і затис її там, вхопившись рукою за другий одвірок.

— Чудово виглядаєш, — прошепотів.

— Дякую! — Ліка навіть не намагалася вирватись.

— І спасибі тобі за Антона, — продовжував він шепотіти, нахиляючись все ближче до її обличчя.

— Будь ласка, — теж прошепотіла вона, завмерши.

— М-м-м, як смачно… пахне, — він ледве торкнувся губами її вуха, ніби просто принюхувався.

— Там ще салатик… — промовила Ліка і, присівши, звільнилася з-під руки Лавра. — Принесеш?

— Звичайно, — намагаючись, щоб дівчина не помітила, як переривається його дихання, відповів Лавр і пройшов на кухню. Салатик був представлений у трьох примірниках. Тобто три різних салати. «Чекала», — подумав Лавр, і губи його мимоволі розтяглися в щасливій усмішці, а серце пішло танцювати чарльстон.

Сусідка ботаніка зовсім не володіла тими якостями, які він раніше цінував у жінках. Йому подобалися дамочки з шиком, особливо збуджували красуні з пишними рудими шевелюрами. Тож він зовсім не міг зрозуміти, чому його так тягне до цієї милої сірої мишки, чому, обіймаючи розкішну руду красуню, він думає про це коротко стрижене темно-русяве волосся. Дивно.

Лавр підхопив тарілки з салатами і повернувся на свою кухню. Там розносився аромат, від якого голова у нього закрутилася навіть сильніше, ніж від ніжного Tommy’s girl — пахло домашнім курячим супчиком з кропом.

— Невже з потрухами?

— З курячими крильцями.

— Ну, це те саме, — і Лавр почав, не поспішаючи, розливати коньяк.

— «Хеннесі. Прівіледж», — прочитала Ліка напис на коробці і стала спостерігати, як напій товстою золотою ниткою перетікає з пляшки у тонкі келихи і ще якусь частку секунди створює у них бурштиновий малюнок світлотіней.

— Я ніколи раніше не пила такий дорогий коньяк, — прошепотіла вона, затамувавши подих.

— А звідки ти знаєш, що він дорогий?

— Так видно ж, — промовила так само пошепки. — І пахне не клопами, а шоколадом, — вона потягла носом, — і вишнями… — закінчила ще тихіше.

— А чому пошепки? — також прошепотів Лавр.

Вони подивилися один на одного, і раптом щось розрядилося в атмосфері — вони просто вибухнули реготом. Відсміявшись, обидва мовчки підняли свої келихи і, ледь торкнувшись ними, випили так, ніби це була горілка — залпом.