Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 15

Борейко подумав, що не у всіх батьки депутати, не всі можуть забезпечити своїм дітям власний бізнес і безбідне існування, але нічого не сказав. Замість цього запитав:

— А ви що, знали Антона до того, як Аліна з ним познайомилася? Бачили його… ммм… роздягненим, знаєте, яка в нього м’язова система? — намагаючись не виявити сарказму, все ж посміхнувся слідчий.

— Ну, так. Він же до нас у салон приходив, — не помітила підковики Марина. — Я йому тату знаєте, яке забацала?

— Яке?

— Класне!

«Так-так, невелика усе-таки відміна від Еллочки», — почухав потилицю слідчий.

— Ой, який же ви!.. Я ж йому на плечі писала — для того він і роздягався. Придурок! Мало того, що херню всяку пише, так ще й у цю квочка закохався!

— А що, для цього треба було зовсім роздягатися?

— Ха! — Марина подивилася на Борейко з жалем. — Якби він зовсім роздягнувся, думаєте, я не змогла б його використати? — вона уривчасто зітхнула. — До пояса, до пояса роздягався. Але мосли ж однаково видно!

— Схоже, вам подобався Антон Гаєвський, — дійшов висновку Олександр Іванович.

Марина знову зітхнула, але на цей раз повільно, глибоко.

— Так він же спочатку в мене закохався. Квіти приносив, цукерки…

— Що, і на побачення запрошував?

— Ага, щас, — Марина перекинула жуйку в зворотному напрямку. — Тут моя сестричка намалювалася і все мені перегавняла.

— Так ви ж казали, що Аліна не робила тату. Навіщо ж вона приходила?

— Мобільник мені притягла. Я його вдома забула…

— Тож не судилося, значить, — зітхнув Борейко.

— Чому ж? Тепер же він вільний! — хвалькувато випалила Марина і осіклася.

— От і я про те ж… Скажіть, Марино, що ви бачили і чули у той вечір?

— Нічого, — Марина опустила голову й почала уважно розглядати гострий носок ковбойського чобітка, явно доставленого з якогось «Техасу». — Кажу ж: спала! — Далі подивилася на слідчого спідлоба й зітхнула: — Добре, чула, як до батька Валєрка приїжджав, грошей просив. Батько кричав на нього. Він же ваще муфлон…

— Хто? Ваш батько?

— Ні, Валєрка! Батько йому бізнес свій залишив. Ні, щоб мені — я б з нього знаєте, який spa відгрохала! Бакси лопатою гребли б!

— Але ж у Бориса Мойсейовича книжковий бізнес був, чи не так?

— Ну то й що? Головне — будівлі і бабки, а перевернути з одного на інше — як два пальці об асфальт… А цей муф… братик ні кує ні меле — все проср… Ну, погано там усе з бізнесом.

— Батько допоміг грошима?

— Ні. Сказав, що як тільки Алінка заміж за Антона вийде, він їм бізнес передасть.

— Так-та-а-ак… — протягнув Борейко.

Слизько якось усе у їх взаєминах. От вам відразу два мотивчика вималювалися. Один від Валерія Борисовича: з Антоном Валерію явно не впоратися, а немає Аліни, то немає весілля, немає і Антона. А інший від Марини Борисівни: Аліни немає — Антона прибираємо до рук, а заодно і татків бізнес. От вам і родичі, от вам і сімейка Шмідт!

Після усіх необхідних процедур і підписів Борейко відпустив свідка, закрив папку, куди акуратно склав документи, і вийшов на вулицю. Він спустився зі сходів управління у двір, але не встиг зробити і двох кроків, як ноги його якоюсь силою підкинуло угору, і він опустився на п’яту точку, боляче вдарившись цією самою точкою і ліктем. Смішно сів, розчепіривши коліна, і озирнувся. Уся поверхня вулиці блищала і відображала людей, котрі судомно пересувалися дрібними кроками.