Читать «Оддавали Катрю» онлайн - страница 8

Доки родичі товпилися в світлиці, знайомлячись,—приїжджа сваха

при цьому ні з ким цілуватися не забажала, атільки подавала руку,

називаючи себе Клавдією Купріянівною,—кухарки хутенько

накривали столи, виставляючи пироги й сметану, соління, капусту,

свіжу ковбасу, поламану на кільця, а дівчата й молодиці, що тримали

Катрі фату, винесли коровай. Свічки одразу жпогасли, зате калина

леліла в сонячному промінні, як весільне знамено. Федір виставляв на

столи самогонку в трилітрових бутлях —сизу, синювату, чисту, як

сльоза,—і незабаром над столами ніби туман устав: так багато було

бутлів. І над туманом тим, напроти короваю, де мали сісти молоді,

мовби церковці з срібними банями, височіли три пляшки

шампанського.

Коли на поріг вийшли молоді й свати, музики утнули туш, бо

іншого нічого підходящого не придумали, а це було знайоме: на

урочистих зборах грали, коли колгоспникам вручали премії й грамоти.

Першому, як представникові влади, надали слово голові колгоспу.

— Дорогі товариші! —сказав голова, худий смирний чоловічок з

довгим носом і глибоко запалими щоками.—Це добре, що ми оддаємо

141

сьогодні Катрю Безверхівну, алеце й погано. Добре, бо людина

знайшла своє щастя —тут не радіти не можна, і погано, бо не Катря

привела чоловіка в наш колектив, а її од нас забирають. Це —мінус.

Отож я й кажу: товаришідівчата й молодиці, котрі не замужем,

приймайте приймаків! —Тут голова й сам засміявся разом з усіма,

навіть молодий пересмикнув устами, нібито усміхаючись.—

Заманюйте чоловіків у наш колгосп! А ми з свого боку будуватимемо

вам хати й садиби даватимемо найкращі. Он у старому садку

колгоспному хіба не землі? Та там, як писав наш земляк Гоголь, дишло

встроми, а виросте тарантас! Так що пожалуста. За це й вип’ємо!

—Правильно,— гули чоловіки, бурхаючи собі в склянки просто в

бутлів.—Говорить, як з листу бере!

—Правильно! —вигукували жінки де завзятіші, тяглисячарками

домолодих, до голови, обережно, щоб не залити закуску, а музики ще

раз програли туш.

Потім пили за батьків молодої ймолодого, причому хтось із

підпилих, певно, ще до весілля, задерикувато вигукнув:

—А де ж це сват домбасівський? Чи, може, посадженого батька

молодому виберемо, та?

—Свата нашого дорогого,—підвівся Степан із чаркою в руці,—

срочно викликано на совіщання уВорошиловград! Так що він

отсутствує через державні діла, і я п’ю за нього позаочно!

Степан сказав це так урочисто, а сваха, Клавдія Купріянівна, так

пихато склала яскраво-червоні уста, що дехто з хуторян нахилив

голову, ховаючи посмішку...

Молодий скривився і щось шепнув Катрі, а та благально

подивилася на батька: мовляв, я ж вас просила...

Скориставшись тишею, що запала на мить, з-за крайнього од садка

столу підвівся Омелькович, вантажник при сільпо і перший

виступайло на всіх колгоспних зборах. Омельковичів брат працював

десь у Астрахані юристом, влітку наїздив у село і консультував усіх

скривджених, тож Омелькович узяв моду говорити грамотно й

офіційно. З його виступів завжди реготали, проте слухали охоче: слова

інтересні.

— Тарші! —гучно і впевненовиголосив Омелькович.— Фактіцско,