Читать «Оддавали Катрю» онлайн - страница 13

молодого вийшли з хати до воріт, біля яких їх ждала вже заведена

«Волга».Катря й Степаниха плакали і раз по раз припадали одна до

одної, молодий кривився, як від болю, а Степан, бувши під доброю

чаркою, уже вкотре торочив йому:

—Ти ж, синку, не обиджай Катрі. Вона в нас жила, як ластівка в

гніздечку, ні горя, ні нужди не знала, то дивись. Жінкою вона буде

тобі золотою —вір батькові.

—Вірю, папаша, вірю,—заспокоював його молодий, тримаючи

руки в кишенях плаща.—Не хвилюйтеся, все буде добре.

—Ави ж, свахо,—обіймаючи Клавдію Купріянівну та цілуючи її в

сухі, напудрені щоки, воркотав Степан,—дивіться там. Якщо не так

щось робитиме, підкажіть, навчіть, ну, не обиджайте. Вона ж у

нас...—І махнув рукою.—А я вам... Пишіть, чого треба, все

приставлю: картоплі, яєць, свіжини. Чого ж, для своїх не пожалію...

Все оддам, аби жилося...

Молоді та гості повсідалися, хряпнули дверцята, дужче загув мотор,

і машина, зриваючи сніг, помчала вуличкою, лишивши за собою дві

смуги од коліс.

—Та моя ж ти дитиночко дорогосенька, коли ж я тепер тебе

побачу!..—скрикнулаСтепаниха і зайшлася плачем.

Федір із жінкою підхопили її попід плечі й повели в хату, а Степан

згорблено пішов до погрібника, де гули чоловіки.

Машина вискочила за хутір, підсвічуючи фарами чашечки на

телеграфних стовпах, і помчала до шляху, а Катря все дивилася й

дивилася у заднє віконце, за яким уже ледь бовваніли хати,

поблимувало де-не-де світло на стовпах та у вікнах, а коли хутора не

148

стало видно, схилилася чоловікові на груди й заніміла, тільки плечі їй

дрібно тремтіли.