Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 73

— Наприклад, що б ви хотіли взнати? — запитав Чубарик.

— Які вони? Люди вони чи, може, великі жуки? Уявіть, може, там розумні комахи. Що тоді? Як з ними жити нам, людям? Вони літають, а ми будемо ходити.

Звідки така думка у Марії? Може, Інка їй підказала? Але ні. Я бачив — Інка зараз також з подивом дивиться на Марію.

— Комахи? Не може того бути, щоб комахи. А як вони нам передають радіосиґнали, комахи? — дивувався Чубарик. — Ні, якщо там є хтось розумний, то тільки люди. Тільки такі, як ми, люди. А про комах немає потреби зараз говорити. Це реакційна теорія.

Запала коротенька пауза. Чубарик збирався з думками. Нарешті він поглянув на Івана і запитав:

— А що ви розповісте про нашу Землю тим розумним істотам? Що ви їм таке скажете?

— Перш за все, що Земля наша кругла, що вона має постійну орбіту навколо Сонця, що люди вже літають у Космос, а й досі не знають з чого побудоване ядро Землі, що є на Землі Чмихалівка, де нас зробили люди…

— І про мене скажете? — жартома запитав Чубарик.

— Неодмінно. Про нашу сьогоднішню бесіду.

Відповідь, очевидно, дуже сподобалася Чубарикові. Він був задоволений. Його лисина заблищала на сонці. Взагалі, він зараз весь блищав. І скельця окулярів блищали, і лисина блищала, і очі блищали. Він міг би зараз стати взірцем блискучої людини, яка дуже задоволена життям.

Іван раптом підвівся і сказав:

— Я гадаю, наша бесіда вже закінчена. Давайте підемо звідси.

— Ні. Не закінчена, — заперечив Чубарик.

— Я не розумію вас. Ви хочете бесідувати, а я не хочу. Що ж нам робити?

— Але…

— Ми ж тут люди рівні. Чи не так?

— Звичайно, рівні. Але існує якась дисципліна. Відповідальність, наприклад, теж існує. Я, наприклад, можу вас запросити на бесіду і ви повинні прийти.

— А чому?

— Ну, як вам сказати. Ви повинні мені на деякий час підкоритися. Я виконую свої службові обов’язки. Існує такий порядок, що менший підкоряється старшому.

— А звідки це відомо, що я менший?

— Але ж ви тільки напівлюдина.

— Гаразд. Я напівлюдина. Але я буду летіти на нову плянету, а не ви. Чому? Чому напівлюдина полетить, а людина сидітиме отут у кабінеті? Може, ви мені відповісте?

— Кожен виконує те, що йому доручено.

— Але мені не доручали розмовляти зараз з вами.

— Слухайте, це вже занадто. Зрештою, вам, напівлюдині, треба з винятковою повагою ставитися до справжньої людини. Я можу змусити вас робити те, що схочу.

— Немає логіки у ваших думках. Ви мене можете змусити робити, що схочете, але і я можу вас змусити.

— Ні.

— У нас же на Землі рівність і братерство. А коли так, то ніякого примусу не повинно бути.

Я милувався з свого Івана. Мій характер! Але чому це змовк Чубарик? Він розгубився? Ні, такі, як Чубарик, ніколи не втрачають здорового глузду. Я помітив, як він дивиться на мене. Так і є. Зараз почнеться атака.

— Це ваша школа виховання? — звернувся він до мене.

— Моя. Вам не подобається?

— Ми на цю тему з вами окремо поговоримо.

— Є така думка, що наші космонавти цілком готові до тих випробувань, які їх чекають. Є ще така думка: вони гідні нас, людей Землі.