Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 72

— Іване, друже, я прошу тебе: йди до нас.

Іван підкорився. Він спустився до ганку, повис на руках і легко стрибнув на землю. Він дивився на Інку, на мене. Здається, свідомість повернулася до нього. Я думкою наказав йому йти до кімнати. Він одразу підкорився.

— Мені здається, що треба вдавати, ніби нічого не сталося, — запропонував Карась. — Так буде краще. Але експеримент цікавий. І потім ви помітили — Іван не виконав вашого наказу, а підкорився вимозі Інки. Це теж дуже цікаво. Правда ж?

Запитання адресувалося мені. Але я волів би на нього не відповідати.

20. Чубарик хоче в космос? Ні

— Так от, товариші, я запросив вас для дуже важливої бесіди. — Чубарик на мить замовк, оглянув нас крицевим поглядом, мовляв, зрозумійте всю відповідальність того, що я вам кажу, і мовив далі: —Я, як член комісії і голова профкому, маю до вас, власне, не до вас усіх, а до роботів, або навіть до Івана та Марії ряд запитань.

Мене та Івана гіпнотизувала кругла, біла, зовсім лиса голова Чубарика. Інка та Марія ніби не помічали тієї голови, вони щось шепотіли одна одній на вухо. Така необачність!

— Ну, от ви, — Чубарик показав пальцем на Івана, — що ви там будете робити на плянеті Ікс?

— Виконуватиму програму, — відказав Іван.

— Яку програму?

— Її зараз уточнюють і формулюють. А що ви будете робити на Землі?

Такого запитання я не чекав від Івана. Справді, що робитиме Чубарик на Землі?

— Я? Це ви мене питаєте? Поперше, я буду задавати питання, а вам слід відповідати.

— Це так зветься бесіда?

Молодець Іван! Ти справжній молодець!

— Звичайно. А коли ви так уже хочете, щоб я проявив гнилий лібералізм, то я відповім: на Землі я буду працювати з кадрами. Кадри вирішують усе.

— А кадри без вас не можуть працювати?

Чубарик пополотнів. Обличчя його вкрилося краплинами поту. Він люто дивився на Івана, потім на мене. Це, звичайно, я винен. А хто ж виховав з робота такого нахабу?

— Не можуть. Це ясно. Я маю таке запитання: що ви зробите, коли з’явитеся на плянету Ікс? Що ви перш за все повинні зробити?

— Я так гадаю, що слід попробувати, чи твердий ґрунт під ногами. А що б зробили ви?

Чубарик розгубився. Він зовсім не підготовлений до такого запитання. Та, напевне, він ніколи не уявляв себе десь на іншій плянеті. Найбільшу відстань від Чмихалівки Чубарик долав легко. Це щорічні подорожі до чудодійного Цхалтубо лікувати старий, як світ, радикуліт. А в нього зараз питають, що б він зробив, потрапивши на іншу плянету.

— Мені здається, що я, як і всякий командировочний, перш за все знайшов би ту організацію, де я повинен відмітити посвідчення. Аякже! Треба ж встановити число та день прибуття.

Мені хотілося сміятися. Але я стримався. Сміятися в кабінеті начальника відділу кадрів це все одно, що плакати на весіллі.

— А як його порахувати, день та число прибуття? — запитав Іван. — Адже ми летітимемо сто земних років.

— Ну, це вже дрібниці. А скажіть, будь ласка, ви, — звернувся Чубарик до Марії, —як вам уявляється життя на невідомій плянеті?

— Я ще не намагалася уявити. Головне, щоб не було скучно, як у цьому кабінеті. Мені хотілося б одразу взнати все про тих істот, які там живуть.