Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 22
Віктор Григорович Безорудько
А я на кого подібніш?
Тепер Інка дивилася на мене надто серйозно. А їй дуже не личить бути серйозною.
6. Бокс на танцювальному майданчику
Весняне передвечір’я пахло травами, лісом і, мабуть, ще молодим чебрецем, чи м’ятою. Я ніколи не вмів як слід розбиратися в пахощах. Може, то зовсім не трава пахла і не чебрець та м’ята?
Інку я побачив здалеку. Вона стояла під явором і нетерпляче ждала, поки я підійду до неї. Я йшов повільнм кроком і милувався Інкою. Вона одягнула зелену спідничку та білу найлонову блюзку. Справді, вона зараз була схожа на нейтрино. Не знаю, як уявляють собі нейтрино вчені, а мені воно здається дівчиною. Гарною, дуже гарною, енергійною дівчиною. Воно, нейтрино, може пройти крізь усю галактику і не забруднити свою білу блюзку.
Я згоден — зараз у мене, як і в кожного закоханого, паморочилася голова і сіра мозкова речовина поступово перетворювалася на рожеву. Зараз та рожева речовина збуджує уявлення і поступово весь світ стає рожевим.
Ми збиралися з Інкою піти на танці. Але не домовлялися, коли і де зустрінемося. Ну, нехай я, закоханий, про це забув. А вона чому не нагадала? І ось тепер я зовсім випадково знайшов Інку біля лісу, під явором.
— Інко!
— Ну.
— Ти когось чекаєш?
— Чекаю.
Вона не дивилася мені у вічі. Вона сердилася на мене.
— Я хочу з тобою поговорити, Інко.
— Говори.
— До кого ж я звертатимуся, коли ти зараз десь далеко. Мрієш?
— Можливо.
— Тільки закохані мріють.
— Вгадав.
— Я вмію читати твої думки.
— А я твої.
— Чудово. Нам тоді й розмовляти не треба.
Інка усміхнулася. У неї гарні гострі зуби. Білі та рівні. Ми пішли алеєю, що вирубана в лісі. Ми мовчали, а ліс гомонів. Ліс сміявся, зідхав. Він грав одвічну симфонію могутности, сили, життя, вічности.
— Батько вважає тебе порядною людиною. Що ти про це думаєш? — запитала Інка.
— Ти його переконувала в протилежному?
— Пробувала, але він назвав мене нікчемною істотою.
— Істотою?
— Тепер він мене завжди так називає. Погані приклади легко переймають.
— Ти когось чекала біля явора?
— Тільки не подумай, що тебе.
— Мене ще ніколи не чекали дівчата. Ти просто забула, що ми домовлялися піти сьогодні на танці.
Інка зупинилася, щось згадала і засміялася.
— Справді. Пробач. Я забула. Ходімо швидше.
— А коли прийде чорнявий чоловік до явора?
— Це Левандовського ти так звеш?
— Авжеж.
— Ти справді вмієш читати чужі думки. Чому б тобі не виступати в цирку? — Інка засміялася. Вона вже стала сама собою.
Ми зійшли на пагорб. Чмихалівка відкрилася нам у всій своїй красі. Містечко захопив вир весни. Хати, хліви, торговельні точки і ще деякі споруди потонули в садах. Не потонули в садах димар млина, димар заводу сільськогосподарських машин, церква і, звичайно, райпромкомбінат, який виробляє цукерки «М’ятна» та «Лікерна», яблучне вино і, протягом багатьох років, намагається освоїти серійний випуск бубликів та ковбаси з місцевої сировини. Ще райпромкомбінат виробляє ситро «Супутник» та на великі свята тістечка «Космос».