Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 23

В кінці Чмихалівки височіли підйомні крани. Там будували перший в країні завод біологічного корму для тварин.

У Чмихалівці є майстерня сільгоспінвентаря. Вона виробляє вила, лопати та сапки, якість котрих відповідає кращим міжнародним стандартам. Надто сапки.

Колись Чмихалівка була селом, потім стала райцентром. Районна цивілізація принесла на вулиці перші краплини асфальту. Він лежав біля райвиконкому, школи та клубу. Почали були крапати асфальтом біля раймагу, але надійшла реформа. Чмихалівку, як районний центр, ліквідували. Мовляв, тепер не потрібно нам дрібних районів. Укрупнити! Стала Чмихалівка селом.

Це не так просто було ліквідувати райцентр Чмихалівку. Адже всі оті чудові установи і організації, які мають дуже красиву приставку «рай», треба було ліквідувати. І вони були ліквідовані. Не стало на чмихалівських будинках таких чудесних вивісок: «Райсобез», «Раймаг», «Райміліція», «Райчайна», «Райвно» і багато інших. Чмихалівка з сумом розлучилася з ними і одразу повернулася в ті часи, коли треба було на магазині писати «Сільмаг». Завмерли кроки цивілізації. Жодна краплина асфальту не впала на чмихалівські вулиці. Ситро возили з дуже далеких країв і назву воно мало зовсім не сучасну — «Лимонний напій». І тістечка також возили здалека. Вони мали сучасну назву «Наполеон».

Тепер ось знову Чмихалівка повернулася на шлях районної цивілізації. Мине кілька років і, безперечно, біля раймагу заасфальтують майданчик.

Такого парку, як у Чмихалівці, ніхто ніде не знайде на земній кулі. Немає ніде такого парку. Коли хочете знати — це не парк, а чудесний сад. Колись, як тільки вперше Чмихалівка почала писати на своїх вивісках маленьку приставку «рай», оцей сад колгосп добровільно віддав молоді. Гуляйте собі, хлопці та дівчата, розважайтеся та відпочивайте. Назвіть цей сад парком культури та відпочинку і весело відпочивайте.

Небезпека, звичайно, велика — яблука спокуси завжди поряд із закоханими. Але таке становище нікого не лякає, крім тих матерів, у яких є доньки. Ці переляки, проте, не виправдані. Тут, у парку, такі смачні сорти яблук, що хлопці та дівчата, коли їх рвуть та їдять, то забувають про їхні спокусливі якості.

Танцювальний майданчик, огороджений штахетиком, мав форму п’ятака. Вичовганий асфальт красномовно свідчив, що тут, у Чмихалівці, шевській майстерні є що робити.

Радіола грала хрипке, застуджене танґо.

— Ти танцюєш? — запитала Інка.

— Пробував. Ти зараз переконаєшся в тому, що далеким предком людини був ведмідь.

— Наступаєш на ноги?

— І ще підставляю свої.

— Ти відстав од життя.

Я погодився. Той, хто провчився заочно шість років, може спокійно прийняти таке критичне зауваження, коли воно стосується танців, кіно, театру, літератури і музики.

Біля танцювального майданчика товпилися хлопці та дівчата. Окремо стояло п’ять парубчаків у чорних костюмах, з чорними метеликами на шиях. До губ приліплені сигарети. У їхніх очах нудьга і нестримне бажання покінчити з нею.

— Цвіт Чмихалівки? — запитав я в Інки, кивнувши на хлопців.

— Наші стиляги. Правда, гарні? У вас у столиці таких немає.