Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 20

— Я мушу сказати. Я обов’язково зараз скажу, що вся оця справа з робото-людьми мені не подобається. Навіщо? Навіщо, я вас питаю? Треба було зробити звичайну машину — і все. І все? Ні —не все. Треба було дати машині програму. Навіщо оці метафізичні балачки про якусь душу для роботів? Я вас про це питаю? Питаю. Ми вчені? Так. Нам властиві ідеалістичні погляди? Я вас питаю — властиві? Ні, не властиві. Для чого оці розмови про характер? А що це таке — характер? Це щось літературне. А ми фізики. Ми фізики? — Він зупинився на цьому запитанні і довго читав короткозорими очима якогось папірця. Папірець, мабуть, був не той. Він витяг з кишені цілу купу інших і почав шукати. Нарешті потрібний папірець потрапив до його рук. Він грізно ним потрусив у повітрі і сказав: —Ми не альхеміки, хотів я сказати. Ми матеріялісти. Вміємо ми логічно мислити? А мій шановний колеґа забув про цю логіку. Забув? Забув. Карась хоче здивувати живі створіння плянети Ікс. А чи існує така плянета? Хто її бачив, таку плянету? Це тільки припущення. А що таке припущення? Астрономи доводять, що вона є. Є? Де є? А оці сиґнали — міт. Міт? їх розгадав хтось? Хто? А може, сигнали подають кажани. Кажани? Кажани. У них є така апаратура. А може то миші велетенських розмірів. Може? Або мурахи. Мурахи? Так. Вони колись трохи не заволоділи нашою землею. Подумайте, яке буде уявлення в летючих мишей про людину Землі? Я ще щось хотів сказати. Але на цьому кінчаю.

— Ну? — поглянула на мене Інка.

— Ціцерон.

Пітагоренко-Волоцюга таки згадав, що він хотів сказати:

— Треба надіслати машину. Вона передасть нам на Землю повну інформацію. Оце я хотів сказати.

Інка взяла мого блокнота і намалювала Пітагорові штани. Я їх упізнав одразу. За них я колись вхопив двійку. Це було дуже давно. Але штани у мене так усе життя й асоціюються з двійкою.

Чубарик ішов до трибуни широким кроком. Коли широкі кроки роблять низенькі люди, ці люди вважають, що це надає їм величі та підносить над іншими.

— Товариші! Професор Пітагоренко-Волоцюга має рацію. Є така думка…

Чудовий це вираз — є така думка. Вимовляти його може не кожен. Його вимовляти може тільки той, хто має за спиною ще когось. Мовляв, навіщо вам про щось міркувати та сушити мозок, коли вже є така думка. Сидіть собі та слухайте. А коли хочете, то просто приєднуйтеся до тієї думки, яка вже є. Дуже зручна формула для деяких невігласів.

— Так от — є така думка, щоб на іншу плянету надістали іменно машину. Іменно! Хто вони? — Чубарик зробив жест, у бік застиглих роботів. — Які ж вони роботи, коли вони можуть мислити? Це ж люди. Якщо вірити нашому шановному Карасю, то вони дуже швидко одержать вищу освіту. Ну, а коли так, то вони вже кадри! Не можуть вони почувати? То не арґумент. Деяким людям теж усякі почуття заважають жити та робити корисну справу. Нехай не почувають. Нехай! їм треба вставити душі? Ну, знаєте, це вже не відповідає нашій ідеології. Які ще там душі? Це все дурниці! Ніякої душі в людини немає. Ну, а коли все ж таки ви не будете рахуватися з авторитетною думкою і хочете надіслати на іншу плянету роботів, то їм не душі потрібні, а документи. Треба їм наш пашпорт. Це раз. Треба їм профспілковий квиток. Це два. І ще треба посвідку про народження. Ну, а такий документ, як особисте посвідчення працівників нашого інституту — обов’язково.