Читать «Незвичайні історії» онлайн - страница 23

Попри втому, спав він неспокійно. Переслідували лихі видіння. В одному сні відмінні доньчині іспити виявлялися брехнею; в іншому він розшукував доньку по всій Європі й на півночі Африки. У Марокко, в поганої слави турецьких лазнях, він натрапив на її слід, але саме прокинувся.

О сьомій ранку спустився в ресторан поснідати. За столом уже сиділи відвідувачі. Якийсь велетень, убраний як на весілля, підвівся і потиснув лікареві руку. «Мене звуть Касо, — представився він. — Сеньйор Кастера, власник готелю, сказав мені що ви аргентінець. Я щороку буваю в Буенос-Айресі і вже заборгував гостинністю аргентінцям. Так що я до ваших послуг». Еррера поцікавився, чи він їздить до Буенос-Айреса у справах. «Значною мірою, — відповів місцевий Геркулес. — Виступи з класичної боротьби в казино. Там збирається вся наша трупа — Констан ле Марін, баск Очоа та інші. А що вас привело сюди?» «Погостювати в доньки», — відповів Еррера. «У нас у По жила сеньйора, яка померла, від неї лишилася молода сеньйорита з таким самим, як у матері, ім'ям». «Це мої дружина й дочка». «У сеньйорити прізвище вже не Еррера, — повідомив Касо. — Тепер вона сеньйора Пояре. Як ви, певно, знаєте, весілля зіграли в липні». «Пояре, — втрутився один із тих, що сиділи за столом, — відкрив тут справу по продажу настоянок з лікувальних трав з таким собі Лакостом. Лакост доставляє трави з гір (він промовив гір з розкотистим «р»), а Пояре вже розподіляє по аптеках. Сумніваюся, що вони зіб'ють на цьому статок». «Сходжу до вілли Ксіла, що належала Лартіге, дізнатися, чи вони там», — заявив Еррера. «А навіщо? — здивувався Касо. — Я зараз з'ясую по телефону».

За мить він повернувся: «Вони в Салі-де-Берн. Це мальовниче містечко на річці серед дерев; воно існує завдяки гарячим джерелам, точніше, тим, хто в ці джерела вірить». «А чи дістанусь я туди до обіду?» «Ще немає восьмої,— відказав власник готелю. — Якщо сядете на поїзд о чверть на десяту, то до опівдня будете в Салі».

Еррера склав валізи, розрахувався. Касо зголосився підвезти його до станції. Коли вже вирушили, запропонував: «Чи, може, зробити коло й показати вам По?» «Я хотів би глянути на віллу Ксіла». «Годиться. Тільки, вибачте, проїдемося з вітерцем. Часу обмаль, а вілла на околиці міста, по дорозі на Бурдео».

То був сірий будинок із бляклою побілкою, високий і вузький, під шифером, оточений деревами. Еррера вийшов з машини і постояв, розглядаючи його.

Потім повернулися до центру міста, забігли на станцію і Еррера майже на ходу вскочив у вагон.

Мальовнича річка понад залізницею сповнила його спокоєм. Короткочасне й сумне навідування до будинку, де померла дружина, не вкинуло Ерреру в розпач. Зрештою, він лишиться з Доротеєю. Давно вже він не називав доньку по імені.

У Пуйо — чи щось подібне — він зробив пересадку, а незабаром, уже в Салі, зняв кімнату в готелі. Здається, готель «Парк». Консьєрж сказав, що в його книзі не записано нікого під прізвищем Пояре, але найкраще шукати, кого потрібно, біля гарячих джерел. І пояснив, що треба пройти вулицею, на якій готель, потім повз казино, а тоді прямісінько до процедурного закладу.