Читать «Незвичайні історії» онлайн - страница 22

Колишня самотина уявлялася йому тепер продовженням їхнього кохання, пасткою, що з неї він майже сам доброхіть вислизнув. Тепер він спізнав, що то бути непоправно самотнім. Хіба що, думав він…

— Що «хіба що»?

— Хіба що відкинути образу на доньку, яка засмутила його не так нечуйністю, як нетактовністю. Адже щось мусило передатися їй від матері — зрештою, вона її донька і довго жила з нею. Скільки? Значно більше, ніж він сам прожив з Доротеєю. Тож знову написав, попереджаючи про свій приїзд. І пустився в дорогу, не дожидаючись відповіді.

Подорож через океан здалася йому нескінченною. Удосвіта останнього дня, в Біскайській затоці, корабель після набридливої рипучої хитавиці раптом поплив напрочуд спокійно. Еррера встав і вийшов на палубу. Був погожий ранок. Прозоро-смарагдовою річкою, повз розлогі зелені лани вони припливли до Бурдео. Розповідаючи мені, він наче знову навіч бачив ту картину. Йому спало на думку, що такий чарівний приїзд — добра прикмета.

Поки корабель підпливав річкою, маневрував біля причалу, поки лікар зійшов на берег, минув ранок. Еррера поїхав на таксі до готелю «Піренеї», якщо мені не зраджує пам'ять. Залишив речі в номері і спустився до ресторану, де швидко поснідав. Тоді запитав у швейцара, чи далеко живе сеньйора Беллок. «Хвилин десять пішки», — дістав відповідь. Була третя година. Він вийшов з готелю, але відразу подумав: «Такої спекоти вони, певно, відпочивають». Боячись прийти невчасно, трохи поблукав біля готелю, поки ноги самі не понесли його вперед. О четвертій він уже стукав у двері сеньйори Беллок. Консьєржка повідомила, що всі поїхали на канікули. «І сеньйорита Еррера?» — спитав він. «Сеньйорита Еррера? Такої не знаю», — здивувалася консьєржка й додала, що сеньйора Беллок поїхала разом із сеньйором і сеньйорою Пояре. Вона знову кивнула головою і повторила: «Всі поїхали в По, всі — в По».

Він повернувся до готелю і запитав у швейцара, де в Бурдео навчають архітектури. Той відповів, що в Школі красних мистецтв. Лікар поцікавився, чи далеко це. Ні, але школа зачинена. «Все зараз зачинено, — запевнив швейцар. — Серпень, тривалі канікули, треба зібрати виноград». Еррера сказав, що хотів би поглянути на школу. Як йому туди дістатись? «Як і до церкви Сент-Круа». «А як пройти до церкви?»

Пояснення було зрозумілим, а шлях виявився неблизьким. Школа справді стояла зачинена, дзвоника не було, тож лікар постукав важким металевим кільцем. Педель, який трохи відхилив двері, на його запитання мовив: «Студентка Еррера? Не знаю такої. Навряд щоб якась дівчина обминула мою увагу».

Того ж вечора він вирушив поїздом до По. Коли ж дістався готелю, то почув: «Вечеря вже скінчилась, але якщо спуститеся до ресторану, вам не дадуть померти з голоду». В напівтемному ресторані був лише один стіл, але довжелезний (як у будинках, де живуть великі родини). Для лікаря ввімкнули трохи світла і побажали: «Смачного!» Чи то він зголоднів, чи то далося взнаки нервове збудження, але з'їв таки чимало.