Читать «Незвичайні історії» онлайн - страница 21

Пасажир у машині вмовк, а я зауважив:

— Уявляю лікареве розчарування.

— Скоріше подив, а тоді й огиду До посланниці, як він мені казав. І прагнення захистити Доротею, єдину кохану.

— То його це не вразило?

— Можливо, і вразило, але в розмові про це не згадав. Так чи інакше, заспокоївшись, лікар зрозумів, що той випадок засвідчив глибину самотини, в якій ми опиняємось, коли втрачаємо коханих. «Я був у розпачі,— пояснив він мені. — Інакше б хіба добачив у тій посланниці неіснуючу схожість з дружиною». Він усвідомив, що вони з Доротеєю палко кохали одне одного, а тому, засліплені роздратуванням, припустилися непоправної помилки. Він мріяв схопити її в обійми і сказати, що не може без неї.

— А де була його дружина? — поцікавився я.

— Лишалася у Франції, в якомусь південному містечку. Здається, По.

— То ваш друг Еррера сів на перший пароплав?

— Він листом попередив про свій приїзд. Бо не хотів з'явитися зненацька, як той божевільний, і вигукнути: «Ось я тебе й розшукав!» Він давно не отримував звісток від Доротеї. Обоє не любили листуватися, хоч раніше вона вряди-годи озивалася, повідомляла про здоров'я та про доньчине навчання.

— Що ж далі?

– І от він отримав листа. Тремтячою рукою розірвав конверт і витяг аркушик машинописного тексту з підписом «Доротея». Перш ніж уважно прочитати, ковзнув по листу поглядом. В око впали слова «Мама дуже хворіла й померла 17 квітня». «Як це може бути? — здивувався він. — Адже сеньйора (так він називав тещу) померла кілька років тому». Він прочитав останнє речення: «Твоя дочка Доротея». Розгублено перечитав фразу «Мама дуже хворіла й померла 17 квітня». У цих кількох словах він шукав якийсь прихований підтекст, якесь пояснення, хай і дивовижне, проте вірогідне, яке б спростувало страшну звістку. Вже уважно прочитав лист. З окремих речень і передусім із загального тону зрозумів, що донька вже оговталася від нещастя. Тепер вона жила в Бурдео з тіткою Евангеліною Беллок і щойно відмінно склала іспит з архітектури після першого курсу.

Бідолаха Еррера був такий приголомшений, що на звістку про доньчині успіхи в університеті відчув лише прикрість. Він зволікав з відповіддю, неспроможний написати листа. І відкладав поїздку до Франції, щоб постати перед донькою, коли трохи отямиться від розпачу.