Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 88

Чубенко не заперечував. Влаштувався на своїй полиці й заплющив очі.

— Спиш? — знову почувся Дінин голос. — й самій вочевидь не спалося. — Певно, тобі не дуже зручно в моєму офісі? Працівники вечорами не дають відпочити?

— Ні, дякую, все добре, поки що ніхто не заважав, скупо озвався Євген.

Але жінка, мабуть, налаштувалася на довгу розмову. Хлопцеві довелося признатись, що він змушений був перейти спати до кухні, а просторий кабінет залишити в розпорядженні Віталія, який керував її київським офісом. Якраз того вечора туди в якихось справах завітала дама, і вони довго пили чай удвох. Обоє — і Женя, і Діна — добре знали ту дівчину, колегу Чубенка. Не було нічого дивного в тому, що журналістка прийшла до офісу. Однак для Діни стало неприємною новиною, що її підлеглий провів ніч разом із гостею.

Хопрова ставилася до Віталія, мов до сина. Взяла його на роботу сімнадцятирічним хлопчиськом просто з дитячого будинку. Цей маленький на зріст підліток із дивовижно великими сумними очима полонив її душу. Їй кортіло оформити над ним опіку, але на такого дорослого парубка не поширювалися чинні правила. До навчання він був неохочий, зате виявив спритність у складанні комерційних контрактів і налагодженні зв’язків із редакціями газет, телестудіями, й це вміння дуже знадобилося фірмі.

Діна панькалася з Віталієм ніби з рідним не пошкодувала б для нього останньої копійки. Тепер випищений нею за кілька років денді тинявся кращими модними магазинами Києва, розважався з товаришами в найдорожчих столичних закладах.

Названий син виріс до посади керівника київської філії, але просуватися далі йому заважала відсутність освіти. Проте парубкові щастило з дівчатами. Зрештою він зблизився з киянкою, старшою на три роки та вищою на десять сантиметрів, зате забезпеченою житлом. Невдовзі в них народилася дитина. Вважалося, що це була ідеальна пара, Віталій — зразковий сім’янин. Діна ж потай пишалася своєю роллю наставниці в його житті. Тому й наївно розраховувала на відповідне ставлення до себе з боку Віталія. Але тепер, після того, як Євген, не втаємничений у її стосунки з помічником, ненароком вибовкав Віталієву таємницю, вона була глибоко й прикро вражена.

— Ти дивачка, — зітхнув Євген, коли Хопрова призналась про свої несправджені сподівання стосовно Віталія. — Хто зараз святий? І невже так обов’язково — мати людину, якою можна пишатися?

— А як же інакше? Ми зобов’язані творити добро і маємо право розраховувати на відповідне ставлення до себе.

— Ніхто не давав нам такого права. Доброчинність — це милість, яка сходить на нас від тих, хто приймає дари.

Тепер, коли Діна вже дізналась про витівки свого вихованця, Чубенко подумав, що їй можна розповісти й решту про діяльність Віталія в Києві. Майже щодня в офісі товклися сторонні, проводилися фотосесії за участю напівоголених дівчат, складалися дивні проекти, які не мали жодного стосунку до проблеми якості товарів. Виходець із запорізького дитбудинку не вважав Діну своїм керівником і вочевидь замислив якусь власну справу. Більше того, Віталій навіть брутально обірвав Євгена, коли той спробував передати йому термінове доручення Хопрової, та назвав свого директора доволі негарним словом, яке Женя зараз повторити не наважився.