Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 86

Проте він давно щось передчував і не квапився розставляти крапки над «і». Мовчки переглядав електронну пошту. Чекав. Жанна деякий час театрально ламала пальці, нарешті підвелась і розтулила вуста. Сказала просто:

— Я їду до Москви.

Навіть якби Чубенко хотів її зупинити, навряд чи це вдалося б. Вона не звикла терпіти будь-які обмеження особистої свободи. Якби колись і потрапила в полон, то тільки добровільно. І Євген відпустив Жанну.

Перший лист від втікачки був неабиякою подією. Дівчина повідомляла електронною поштою, що по від’їзді з Києва з нею стався казус, — а себе вона відносила до людей, з якими таке стається постійно. Під час концерту в одному з курортних містечок їй довелося вийти на сцену! Щоправда, Жанна не співала, а розтуляла рота під фонограму шлягеру. Вона легко пережила пригоду й раділа, що таким чином виручила групу, в якій захворіла солістка. Того ж вечора її з цікавості попросили заспівати в тісному товаристві й дуже дивувалися, що вона має голос. Шеф навіть припустив, що Жанну варто було б і насправді випробувати сценою, але за умови, що майбутня солістка трішки схудне. Але потім вона застудилася, і в мікроавтобусі, яким подорожували музиканти, голосно шморгала носом. «Тональність соль мажор,» — покепкував із Мальони керівник групи, якого це дратувало. «А стосовно фонограми — будемо сподіватися, що публіка нічого не помітила», — закінчила дівчина своє послання.

Євгена все це насмішило, й він був у доброму гуморі, поки не помітив, що його електронну пошту хтось переглядав раніше. Хто ж як не Христина, з котрою в нього досі залишався один комп’ютер на двох. Такого нахабства він подарувати не зміг. Відбулася остання серйозна розмова з Човник. Цього разу редактор зважив на прохання розлюченого Чубенка і перевів його в інший кабінет, до Козуб. Більше того, наступного тижня йому видали новенький комп’ютер. Женя негайно цим скористався і з почуттям виконаного обов’язку завершив свою давно почату роботу — створив електронну базу даних з усіх секторів економіки і фінансів, після чого щодня поновлював її через ресурси інтернету.

Клопотів, як завжди, вистачало, і Євген не потребував додаткових вражень. Він відсік від себе друзів, перестав відвідувати бібліотеки, театри й кіно. Йому було достатньо віртуального спілкування з однією Жанною. Хлопець і гадки не мав, що мине п’янкий час, коли світанок розпочинається з перечитування її ніжних послань. Але якогось дня все обірвалося. Мальона без жодних пояснень перестала писати й дзвонити. Здавалося тепер, що всі попередні листи були тільки анестезією, котра мала пом’якшити біль від втрати. Євген ходив сам не свій, кілька разів забував у редакції ключі від дому. З натугою витискав із себе рядок за рядком.

Та й економічне життя віднедавна стало дуже непрозорим. Недосвідченим оком, без підтримки з достовірних джерел годі було бодай щось тут розгледіти. А Євген такої підтримки не мав. Єдине, що відбувалося більш-менш публічно, хоча й після «підкилимних» домовленостей, — приватизація. Утім такого «дерибану» в цій країні ще не бачили… Не додавала снаги і політична драговина, в якій потонула країна завдяки зусиллям супротивних сторін перед президентськими виборами, що наближалися. Чубенко спостерігав, як Христина викаблучувалася перед редакторатом, і думав, що, напевне, за теперішніх реалій молода людина може самореалізуватися лише в ареалі політичної кар’єри. Якщо, звісно, не враховувати бізнесу, в якому було досить кримінальних плям.