Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 90

— Вам подобається наша Жанна? — посміхнулася генеральша.

Євгена покоробив тон, яким вона це сказала.

— Гм… А вам хіба ні? — він глянув жінці у вічі.

Чоловік із дружиною перезирнулися. Григорій Васильович знав, що дочка кілька місяців провела в домі Чубенка, але оминув цю тему. На прохання допомогти розшукати Жанну екс-генерал відповів досить обережно:

— Я сам їй зателефоную. Залиш свій номер, вона зв’яжеться.

За годину до зустрічі Нового року Євген почув у слухавці голос коханої.

— Агов, земляче! Ти мене добре чуєш? — інтонація та галас, на тлі якого Жанна говорила, свідчили про доволі бурхливе прощання зі старим роком. — Приїжджай-но у джаз-кафе на Тверській. Ми сидимо тут компанією.

Здригнулися дзвіночки на вхідних дверях. На Євгена війнуло ситим димком шашлику, п’яним гомоном розігрітого кафе. На естраді грав гурт. З-поміж решти музикантів виділявся бас-гітарист. У променях прожектора він у своїх шкіряних штанях і яскравій блузі скидався на посланця самого сатани.

— Овва, хто до нас завітав! Гість із Києва, з благословенного краю, де всі їдять сало і запивають горілкою. Штрафну йому! — загукав з-за столу бородатий здоровань в окулярах.

Жанна ляснула бороданя серветкою по руці з наповненою чаркою.

— Облиш хлопця!

Це безвідмовно спрацювало. Увага сусіда по столу переключилася на скатертину, де утворилось озерце розхлюпаноїгорілки.

— Олександр, кочегар, — подав Чубенкові руку інтелігентний чоловік середніх років, який сидів поряд із дівчиною.

— Не вір йому, він — геніальний автор пісень! — знову зарепетував той, що був в окулярах.

— Заспокойся, Юро, — штурхнула його в плече Жанна. — А ти, Женько, не бійся цього ведмедя, він не злий…

Женя сів за стіл навпроти дівчини. У хисткому осонні свічок розгледів її якийсь неприродний вигляд… Лялькові риси бездоганного личка спотворював чудернацький макіяж. Чимось вона нагадувала Мальвіну… Тільки не цією сукнею — надто глибоко декольтованою, затягнутою в талії.

Музиканти оголосили перерву. Бас-гітарист підійшов до офіціантів і пошепотівся з ними, по тому приєднався до компанії. «Старий Кость» — так до нього зверталися й поводилися, ніби з головним у зібранні.

— Привітаймо Жанну! — вигукнув Костянтин, підносячи келих з шампанським. — Сьогодні її офіційно зараховано як солістку до гурту «Віват». Драйвовий голос маєш, люба!

Жанну по черзі розцілували. З’явилась офіціантка з тацею морозива і вигадливими коктейлями, що розбризкували бенгальські вогні.

— Ура! — незграйно загукали кавалери.

Настав Новий рік. Товариство заповзято сперечалося, наче вирішувало невідкладне питання. Двоє намагалися з’ясовувати, якої долі чекати рок-музикантам у цій країні, де можновладці привселюдно признаються в любові до «Бітлів».

— Рок і Кремль, вони як масло і сандвіч. Рок — це те, що грають у Кремлі. Усе, кранти! — прорік бородань, скрушно хитаючи головою.

Про нелюбу попсу не говорили, беручи до уваги присутність дами.

— Чим людина мистецтва відрізняється від лікаря? — норовився автор текстів. — Вона не має права навіть думати про те, щоб когось підтримувати. А якщо вона когось підтримує, то постає супроти інших. Хіба ж це людина мистецтва?