Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 40

Погляд Лери ковзнув униз, куди цієї миті зосереджено дивився Дмитро Віталійович. Отакої! Біля нижніх дверцят шафи причаївся найдивовижніший редакторський сувенір — його привезли напередодні від Пасічника. Це була незвично велика за розміром пляшка шампанського з декоративним бантиком і жартівливим написом на етикетці. Чорнята вже прагнув новорічних розваг. Увечері мало відбутися колективне відвідування ресторану, де й планувалося відкоркувати подарунок із назвою «Козацьке ігристе».

— Ще одне запитання. Як у нас із фінансами? — Каперс примружила водянисте око.

Дмитро Віталійович смикнув плечем, що означало: «Спитай щось легше».

— Наша годувальниця з департаменту чесних послуг іде в декретну відпустку.

Лера говорила запально, як завжди, коли йшлося про гроші. Її хвилювала цього разу тематична сторінка з проблем якості продуктів харчування, на якій редакція добре заробляла.

— Хто тепер готуватиме матеріали? Чи закриємо сторінку?

— Подивимося, — важко видихнув Чорнята, якому вже набридло прискіпливування заступниці.

— А наш новий кореспондент, Євген Чубенко?. Його будемо залучати до організації платних матеріалів? — не вгавала Лера. — Ми з Олесем поділили людей на «його» і «моїх» і не зрозуміли, чий це працівник. Кому буде підпорядковуватися?

Редактор повернувся в своє крісло і з шурхотом присунув до себе теку з паперами, ніби збираючись іще працювати.

— Леро, він працюватиме зі мною. А щодо платних матеріалів — із ним рано говорити про таке. Нехай побігає поки без прив’язі.

Ялинка біля каміна яскріла різнобарвними вогниками. Гамір ресторанної зали перекрикував Холодій із наповненим келихом у руці. Обабіч сиділи Чорнята і Каперс. Довжелезний стіл було встановлено так, аби всі бачили всіх. Після виголошення тосту, якого Євген так і не зміг розчути, газетярі взялися до скромних закусок. Але тости йшли один за одним, і кожен міг вправлятися в красномовстві. Навіть коректори, які зазвичай на подібних заходах скромно мовчали, наважилися продекламувати жартівливий віршик. Піднесений настрій підтримували напої, яких було досхочу. Олесь підійшов до каміна і підніс до купки жару свіжий номер недружньої газети. Вона миттєво перетворилася на чорний попіл.

— Усе! Тепер кінець «Київській фортеці», — сказав Холодій і кинувся в натовп танцюристів.

— Ти не танцюєш? — до Євгена підійшла Каперс, бліда, із потемнілими очима.

— Ні.

— Ходімо? — Жінка кивнула у бік фойє.

Там вона затягнулася сигареткою і відверто зміряла поглядом Євгенову постать. Він почувався ніяково.

— Слухай-но, маю до тебе інтимну розмову, — сказала Лера. — Приберігала це для себе, але не можу… з певних причин. Один дуже шанований банк зі сходу пропонує за солідні «зелені» — готівкою! — підготувати про нього іміджевий матеріал для розміщення в нашій газеті. Ну, ти як? Візьмешся?

Чубенко відвернув погляд. Здається, це був постріл навмання. Чи то Лера хотіла зробити його «своєю» людиною? Але в будь-якому разі він не збирався розпочинати журналістську кар’єру із замовних матеріалів.