Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 34

За все це можна було поплатитися кількома роками в’язниці.

Євген стрепенувся від несподіванки.

— Звідти дзвонили?

— Так. Телефонував Артем. Додому.

— Ти віриш у ці звинувачення?

Настя гостро глянула на хлопця.

— Нісенітниця. Його підставили.

— Тобто?

— Хто зна… Він був сам. Поїхав на Гуцульщину по свиту для колядування, у селі купив. Задешево якась жінка продала. Тепер він згадав: вона чомусь дуже пильно подивилася в обличчя. Пішки повертався до Косова. А за півгодини на дорозі наздогнали двоє міліціонерів. Затримали. Каже, наркотик і патрони підкинули йому в сумку непомітно, під час обшуку.

Концерт прослухали неуважно, прокручуючи подумки розмову. Про тітку забули, мовчки вийшли на вулицю. Євген розгледів Настине напружене обличчя. «Невже… вона кохає цього… Артема?»

— Мати Тесленка розраховує на твої зв’язки? — різко поцікавився він.

Дівчина неуважно кивнула:

— Але Борис Шевченко, на жаль, зараз у Страсбурзі.

— А твій дядько? Адже тепер він міністр…

– Ігор Леонідович у Кремлі, на переговорах з «Газпромом».

Знову запала мовчанка. Чубенко покусав губи, подивися на свої нігті й несподівано для себе запропонував:

— Здається, я зможу тобі допомогти. Треба зв’язатися з моїм батьком. У нього є колеги в Києві, вони витягнуть хлопця з буцегарні.

Настині очі враз спалахнули. Вона схопила Євгена за руку, уривчасто вигукнула:

— Мерщій ходімо! Треба негайно зателефонувати. Краще з мого дому. Їдьмо на Льва Толстого.

III

Надія Миколаївна відразу підняла слухавку. Сказала, що батько на роботі. Хоча в сім’ї вважали, що негоже звертатися за робочим телефоном у приватних справах, Євген, не вагаючись, набрав прямий телефон полковника Чубенка.

— Ти де? Чекай на мій дзвінок, — відповів батьків голос.

За кілька хвилин Женя все розповів.

— Ти готовий поручитися за цього хлопця? — ще раз перезапитав Володимир Андрійович.

Євген уявив собі пряму, високу батькову постать, його рано посріблене сивиною чоло і привітні сині очі, в які задивлялася вся жіноча частина управління.

— Тату, це абсолютно безневинна людина. Якесь непорозуміння. Насте, скажи!

Дівчина повторила все, що знала про історію затримання Артема, назвала свою і Тесленкову домашні адреси, імена та по батькові членів сім’ї, запевнила, що добре всіх знає, адже вони деякий час були сусідами. Однак у полковника залишалися запитання.

— Від нього чогось вимагали, його били?

— Він не казав. Але й не міг вільно говорити. Ледь випросив дозволу подзвонити додому.

Полковник зітхнув.

— Розумієш, Женю, коли йому щось там підкинули, Бог із ним. Менти таке роблять через раз, і всі про це знають. А ось печатка… Навіщо вона йому?

Настя розповіла, що зараз Артем у академічній відпустці через хворобу. Рік тому ходив із хлопцями в Карпати, і там відморозив пальці на нозі. Ледве врятували ногу, півтора пальця довелося відрізати, бо починалася гангрена. Поки хворів, займався різьбленням. З-поміж іншого, вирізав і ту злощасну печатку. «Може, думав, колись знадобиться для студентського проїзного квитка,» — зробила припущення Настя, яка знала, що Артемова родина бідує. Євгенові довелося також запевняти батька, що знає Артема по Ірпеню, що то не якийсь там бурлака, а нормальний хлопець, навчається в Центрі кобзарського мистецтва…