Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 23

Найулюбленішою розвагою у родині Лосів був пляж. Мама, сильна, енергійна, чудово плавала, її ініціативу в пляжних розвагах тато інколи називав надмірною. Вона перепливала річку, махала звідти рукою татові з Надійкою та поверталася назад. Батько ж ліниво простягався на килимку, не рвався купатися. Мама сміялася, дражнилася, мовляв, боїться води. А щоб не засинав на сонечку, раптово накидалася й боляче масажувала спину, поки вона не червоніла, наче від сонячного опіку. Надійчиним клопотом було єдине — не заходити у воду глибше, ніж по пояс, і стежити, щоб вітерець не здмухував панаму в річку.

Дорослі, за спостереженням Надійки, мали набагато цікавіше життя. Доньці відводилася роль мовчазного спостерігача. Лише тепер Надія гідно поцінувала відчуття захищеності подароване тим, що вона була часткою своїх батьків, перш за все — маминою невіддільною часточкою. А пізніше, коли це відчуття розчинилося в жаданому власному дорослому житті, Надія збагнула, чого їй постійно бракує. Бракує дотепер, але мами давно вже нема…

Батьки товаришували з кількома родинами, найтісніше — з родиною Сухарчуків, до яких у гості ходили частіше, ніж ті до Лосів. Друзі жили на крутому березі,й це Надійці здавалося таким гарним, романтичним, як у казці — коли хата високо над водою, а вниз веде крута звивиста стежина… Дядько Сашко відв’язував човна, всі сідали, й чоловіки гребли на середину річки, а жінки то верещали, чогось лякаючись, то сварилися, що неправильно гребуть, то реготали… Після казкового рожевого заходу сонця над дзеркальним плесом, коли в небо величаво випливав місяць, мама заводила улюблені пісні: «Місяць на небі, зіроньки сяють…». Тоді тато закохано дивився на неї своїми карими очима,і під його теніскою ще більше напружувалися міцні м’язи.

Чорнота за вікном стомила дужче за надокучливе стукотіння коліс. Надія глянула на годинник. Скоро північ. Шкода, син у відрядженні, в Ірпені буде тільки завтра надвечір. Хоч би швидше та станція! Чи вдасться серед ночі знайти таксі?

…Авто з шурхотом підкотило до високого цегляного будинку Лося. Усі вікна світилися. Господар у своєму улюбленому сивенькому кашкеті чатував біля воріт.

Надя мовчки припала до нього.

— Здрастуй, тату, — озвалася за хвилину, коли проковтнула клубок у горлі. — Що — вечеря, як завжди, на столі?

— Твоя улюблена страва — смажена картопля з кислою капустою.

— Татку, татку, ти геть такий, як колись! Тільки… ніби засмучений? Ходив на мамину могилу? Не дочекався, щоб ми разом пішли?

Батько мовчки дивиться у тарілку.

— Тату, ти з нами поїдеш на море?

— На Рив’єру чи на Багами? — у тоні прозвучало щось подібне до сарказму.

Батько був одним із тих, хто не зумів собі вчасно «вибити» ні путівок у санаторії, ні скористатися якимись іншими законними привілеями учасників війни.