Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 202

— То як тепер? Може, повернешся до Чорняти? — співчутливо запитав Артем.

— Ні, з цим у мене скінчено. Розумієш, не хочу більше мати хазяїна.

Розрізали пилкою стовбур, сіли перепочити. Дістали бутерброди, які Артем поспіхом загорнув у якусь газету, перш ніж покласти їх у рюкзак. Євген упізнав знайому верстку часопису: як і раніше остання сторінка зваблювала фотографіями в силі «ню»…

Улюблена колись, Євгенова газета занепадала. Говорити про політику як про її безпрограшний бренд тепер не випадало. Зважаючи на все, Чорнята запалився новою рятівною ідеєю — випуском спортивної вкладки, й тепер Холодій показував свої аналітичні здібності в розгляді футбольних матчів та легкоатлетичних змагань. Вочевидь втрата частини рекламодавців, збільшення орендної плати, подорожчання послуг з доставки, підвищення рівня зарплати робили свою справу. Та «Моя Україна» ще трималася. Виживання в умовах жорсткої конкуренції поки не стало її нагальною потребою: допомагав адміністративний важіль. Певно, тому в роботі редакції насправді мало що змінилося, про це Євген знав від колишніх колег. Хіба що не таким архаїчним видавався дизайн.

А нещодавно він наткнувся на допис під очевидним псевдо — Федір Жахів. Ішлося в ньому про те, як на День соборності України орден отримала людина, чию репутацію зганьбила леді Ю. Так, це був він — співвласник швейцарської компанії-газотрейдера, яка ледь не втопила національну акціонерну компанію у боргах.

— Мене вже нічого не дивує після того, як минулої осені меру-вокалісту дістався орден Ярослава Мудрого, — озвався Артем. — Хіба президент не бачив, що написано на ордені?

— М-да. А я перестав дивуватися ще раніше, коли державної нагороди було удостоєно генерального прокурора — того самого, до якого звертався по допомогу Гія Гонгадзе. Ось так ще потримається колотнеча в парламенті, потім настане рік Білого Тигра. А далі — президентські вибори.

Друг скептично посміхнувся і нічого не сказав.

Вони помовчали.

— Невже не можна знайти роботу? — нарешті обережно поцікавився Тесленко.

— Чого ж, можна. Скажімо, на сайті одного відомого телеканалу висить оголошення: «Потрібні працівники у відділ журналістських розслідувань». Збагнув? Не так уже й важливо, хто і звідки, головне, щоб уміли шукати потрібну інформацію. Колись я купився на це — обпікся.

— Не хочеш жити у світі дурнів, ходити на роботу… — почав Артем у тон Чубенку — і враз замовк, зрозумів: годі, Євгена це зачіпає за живе.

Тесленко заходився розповідати про свої справи. Його кандидатська, хоча й була фактично готова, ніяк не просувалася. Поєднання гідроакустики з інформаційними технологіями обіцяло чимало вдалих рішень у багатьох сферах, з оборонною включно, але щоразу керівник знаходив привід зачепитися за ту чи іншу фразу в дисертації — і роботу знову відкладали. Начальство переживає, щоб старші колеги зрозуміли написане українською мовою. Мовляв, у тексті забагато нових термінів і понять.

— У нашій науці важливо не що ти зробив сам, а що зробили до тебе, — зітхнув Артем.