Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 182

Редактор мовчки поклав перед своїм заступником текст інтерв’ю мера і пішов, ніби образившись. Холодій із Мар’яною схилилися над папірцями. Дописи прес-секретаря міського голови завжди були на високому рівні. Рік тому цього журналіста перекупили у відомої московської газети, — там він обіймав посаду шеф-редактора київської версії видання. Від російськомовного інтерв’ю відгонило «заказухою».

І цього разу мер осідлав улюбленого коника: вихвалявся муніципальними надбавками для пенсіонерів, медиків і вчителів, обіцяючи довести їх до тисячі гривень. Собі в заслугу він ставив найдешевший в Україні хліб, найнижчі комунальні тарифи і плату за проїзд у громадському транспорті. Та, за словами мера, йому раз по раз доводилося вирішувати проблеми, які створював киянам уряд. Насамперед — вразі форс-мажорних обставин брати на себе відповідальність через неконтрольовану ситуацію з постачанням газу в будинки киян. Захмарні ціни на «блакитне паливо» компенсують з міського бюджету. Гроші на соціальні виплати у бюджеті є. Водночас мер попереджав: у столиці наростає злочинність, активізувалися шахраї, що з’їхалися звідусіль. Інтерв’ю голови закінчувалося полум’яним закликом: «Ми доведемо всьому світові, що Київ — справді один із центрів світової цивілізації і що відродження України розпочнеться зі столиці».

І Олесь, і Мар’яна залюбки спародіювали б цей витвір красного письменства, але свої кпини їм довелося залишити при собі.

У дверях з’явилася Валерія з букетом камелій. Вона завжди сама собі купувала свіжі квіти.

— Привіт! — голос Валерії звучав так, ніби в неї нежить. — Є новина: Євген Чубенко одружується!

— Хто на хвості приніс? — поцікавився Холодій.

— А то ти не знаєш? Христина! Вона ж тусується з помічниками народних депутатів. То як, будемо вітати?

— Ой, я тебе прошу!.. — Олесь відмахїнувся.

Обоє заступників сиділи в одному кабінеті, й Валерія вважала це великою незручністю. Особливо вона не любила, коли за її стіл сідав хтось інший. Але зараз на її місці красувалася Опариста, до того ж, ще й сама ввімкнула комп’ютер. Коли в дверях постала Каперс, Мар’яна, звичайно, підвелась і вийшла. Заступниця редактора набрала води, поставила квіти у вазу й собі взяла до рук опус про одіозного мера.

— Зі столичного голови не варто кепкувати, — недбало кинула аркуш на стіл. — Не виключено, що його обрання — наслідок втоми киян від політики. Можуть бути непередбачувані наслідки.

— Тобто? — підвів голову Холодій.

— Скажімо, ті самі пенсіонери й бюджетники почнуть пікетувати мерію. Може статися, що акції протесту профінансує якась третя сторона, зацікавлена в тому, щоб створити в українській столиці безлад.

Жінка вмостилася в крісло і, жестикулюючи, заходилась розвивати думку. Насправді люди давно звикли самі про себе дбати. І столична медицина, й торгівля, і ЖЕКи — все це довгі роки існує без жодного впливу міської влади. А мера кияни обрали, здебільшого керуючись принципом: «Нема з кота молока, то хоч потішимося».

— Та хто його обирав? — процідив Олесь, не перестаючи переглядати мерехтливі рядки інформаційних повідомлень на моніторі. — На дільниці прийшла ледь половина киян, тільки третина віддала голоси за циркача. Активність проявили «любі бабусі». Переможця визначили з огляду на просту більшість голосів. Така виборча система може привести до владного крісла будь-якого мерзотника.