Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 150

— А скільки це коштує? Тисячу доларів? Дві? Три? — широко всміхнулася Дана.

За тиждень зявився матеріал, який цілком влаштовував Сливку. Щоправда, у вступному слові кореспондент дозволив собі безневинно пожартувати з приводу зовнішності Марієва. Мовляв, це той рідкісний випадок, коли міністр не має зайвого жирку, але ж і виглядає таким замученим, бо, що й говорити, прем’єр вимагає від членів уряду цілодобового служіння…

Розділ третій

I

Новорічний корпоратив у відомстві такого штибу дорівнює навіть не пожежі, а катаклізмові районного масштабу. Профспілка до останньої копійки вигрібає касу, аматори добровільно-примусово скорочують робочий день, щоби оновити репертуар і закупити ялинку. Задовольняти новорічні забаганки міністра, точніше, його оточення — святий обов’язок колективу. За два дні до корпоративу канцелярські працівники невизначеної статі перетворюються на примадонн. Нарешті оголошується загальна мобілізація. У призначений день і час на численне військо Марієва суне з усіх поверхів протокольно радіти, вітати й веселитися, і в авангарді — жіноцтво як головна робоча сила Міністерства праці.

Цього разу серед усіх пропозицій місцевої індустрії розваг обрали модельну агенцію. Поки панство здаля скромно позирало на столи, з-за лаштунків імпровізованої сцени долинало таємниче шурхотіння. Напевне, саме з таким звуком, тільки, звісно, набагато тихішим лускає сповиток із павутиння на лялечці в мить народження метелика. На подив усім з величезного яскраво прикрашеного кошика визирає молода красуня. Це і є подарунок міністру від колективу. Казкова принцеса підхоплюється, кидається Марієву на шию і примушує його кружляти з нею по залу. Нікого це не шокує. Профспілковий актив клацає фотоапаратами. Виснажені щоденною марудною роботою міністерські працівники почуваються напрочуд щасливими. Ніби й не в їхніх кабінетах розвішано на стінах аркуші із написами: «Дожити б до пенсії!..»

Дана цілий вечір тінню ходила за своїм шефом і прес-службу водила за собою, мов курка курчат. Ніхто не здатен був цього пояснити, а Євгена взагалі дратувала Сливчина запопадливість. Та й уся ця святкова біганина не принесла йому жодної радісної хвилини. Знудьговано оглядав святкову юрбу, переважно з жінок середнього або передпенсійного віку, серед яких звичайно, Дана була найкращою. У її глибокому декольте виблискувало кольє, колись подароване Євгеном. Вона все-таки не помітила, коли він устиг зникнути.

Мабуть, марно Дана чекала знаку долі. Чоловіків було надто мало, й зовсім не таких, чия увага втішила б її.

Після свят Сливка брала відгул, щоб автобусом поїхати додому, до батьків. Невеселі думки крутилися в голові цілу дорогу. «Помаранчеві» таки доможуться свого. Дострокових парламентських виборів не минути. Й тоді вона перша «на виліт». Куди? Чи захоче шеф і далі тягти її за собою? Умова, за якої Дана могла б працювати ким завгодно, єдина — власна квартира у столиці, але ж це нереально!