Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 62

Після визнання Тимчасовим урядом Росії належності Волині та Поділля до майбутньої української автономії влітку 1917 р. Польський національний комітет розгорнув у Франції активну пропагандистську кампанію, зображуючи український національний рух як німецьку інтригу («жменя осіб, підкуплених Німеччиною»), спрямовану на розвал і виведення Росії з війни на боці Антанти. Разом із цим поляки висловили занепокоєння українськими претензіями на Східну Галичину.

8 січня 1918 р. президент США Будро Вільсон запропонував умови перемир’я у Першій світовій війні, широко відомі під назвою «14 пунктів». Серед інших пропозицій у цьому документі містилися положення, дотичні до проблеми польсько-українських територіальних суперечок. У 10-му пункті декларації зазначалося: «Народи Австро-Угорщини, місце яких у Лізі Націй ми прагнемо бачити захищеним та забезпеченим, повинні отримати найширшу можливість автономного розвитку»; у пункті 13: «Має бути створена незалежна Польська держава, що повинна включати в себе всі території з незаперечно польським населенням, якій має бути забезпечений вільний та надійний доступ до моря [... ] рівно ж як і територіальна цілісність, мають бути гарантовані міжнародним договором». Якщо польські політики звернули основну увагу на згадку в декларації про їхню батьківщину і необхідність відновлення незалежності, то австрійські українці на те, як визначалися межі Польщі. Настроям українських підданих дуалістичної монархії відповідав заклик до автономії всіх народів Австро-Угорщини та обмеження Польщі територією «з незаперечно польським населенням». Вихід з війни Росії відсунув майже на рік перспективу перемоги Антанти, але за цей час 14 пунктів Вільсона не були забуті.

Ініціатива з укладення сепаратного миру на Східному фронті належала новому більшовицькому керівництву Росії. У листопаді-грудні 1917 р. голова Ради народних комісарів Володимир Ленін поставив завдання вивести Росію з Першої світової війни та придушити «вогнища контрреволюції», до яких зараховано й УНР. Таким чином, уже на початку грудня Центральна Рада опинилася в складній ситуації практичної неможливості утримувати свою ділянку фронту проти Центральних держав та необхідності оборонятися проти інтервенції російських більшовиків, яких підтримували місцеві збільшовичені армійські частини. За таких обставин УНР була змушена відмовитись від своїх зобов’язань перед Антантою і шукати порозуміння з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Зі свого боку, Центральні держави перебували у важкому військово-політичному і економічному стані, а отже, самі шукали нагоди ліквідувати Східний фронт та отримати доступ до продовольчих ресурсів Наддніпрянщини. У січні 1918 р. до окупованого Німеччиною Брест-Литовська (Берестя) виїхала українська делегація на чолі із Всеволодом Голубовичем.

Загальна ідея Берестейського миру Центральних держав з УНР полягала в тому, що перші допоможуть очистити Україну від більшовиків, а друга забезпечить коаліцію своїм продовольством. З точки зору Берліна, це був дуже бажаний «хлібний мир». Але поряд із тим делегація УНР несподівано висунула територіальні претензії на окуповані Західну Волинь і Холмщину, а також на австро-угорські Східну Галичину, Північну Буковину та Закарпаття.