Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 45

Для виявлення етнічної структури населення Росії в 40— 60-х рр. XIX ст. чимало зробили офіцери Генерального штабу. Від часів Павла І, який заснував Картографічне депо Генерального штабу, картографування у Росії було переважно функцією військових та піддавалося цензурі. Але самі масштабні зусилля військових заслуговують на щиру повагу. У 1848— 1858 рр. вони випустили 17-томне видання під загальною назвою «Військово-статистичний огляд Російської імперії. Видано при І відділенні Департаменту Генерального штабу працею офіцерів Генерального штабу». У цьому виданні в статистичних розділах наведено дані VIII—X ревізій, а також церковного й поточного адміністративного обліку за 1847—1848 рр., значною мірою уточнені. Інакше кажучи, в ході складання оглядів відомості, почерпнуті з різних джерел, як правило, перевірялися і коригувалися на місцях. Поряд з іншим було зібрано чимало інформації і про українців.

У пореформені роки в Росії була опублікована низка робіт з етнічної демографії та статистики населення, зокрема українського. Варто зупинитися на праці Р. Ф. Еркерта «Погляд на історію і етнографію західних губерній Росії» (1864). Його робота примітна тим, що автор дотримувався сумнівної точки зору щодо співвідношення етнічної і конфесійної приналежності населення західних губерній Росії. Р. Еркерт вважав, що все слов’янське католицьке населення там було польським за національністю. Він, щоправда, припускав, що його твердження застосовне більшою мірою до Правобережної України, аніж до Білорусії, де етнічна самосвідомість білорусів і українців була виявлена слабкіше. Усе ж таки автор припустився явної помилки, оскільки на території імперії мова, в кінцевому рахунку, виявилася значно точнішим і чіткішим етнічним позначником для виділення українців, ніж конфесійна приналежність.

Тоді ж був опублікований «Атлас народонаселення Західноруського краю за віросповіданнями» військового та етнографа Олександра Ріттіха (1863). У ньому містяться таблиці конфесійного та національного складу населення дев’яти західних губерній держави. Автор залучив широке коло джерел, використовував матеріали церковного обрахунку, адміністративно-поліцейських обчислень, праці П. Кеппена й «огляди», складені офіцерами Генерального штабу.