Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 43

Але які, власне, люди та установи мали цим «критерієзнавством» займатися? Якщо ми згадаємо три уявлення XVIII ст. про те, чим була географія («адміністративне», «історичне» та «математичне»), то розгортання усіх цих уявлень потребувало певних структур і виконавців. Адже навіть далекі від «історичного інтересу» або фізико-математичних «обзервацій» на кшталт визначення довжини меридіана поточні потреби цивільної та військової адміністрації у величезній Росії мусили задовольнятися завдяки збиранню та оновленню інформації про власні ресурси і можливості. Вузькі функції і недостатні інтелектуальні сили фіскальних відомств, Міністерства внутрішніх справ або Корпусу військових картографів потребували значного академічного підкріплення, розробки відповідної методології досліджень та коректного збирання й опрацювання інформації. Таке, зокрема, завдання мало виконувати Російське географічне товариство, затверджене Миколою І 1845 р. (а з 1849 р. — «імператорське»).

Ця спільнота вчених виникла завдяки ініціативі наставника великого князя Костянтина Миколайовича адмірала Федора Літке та двох учених — Фердинанда Врангеля та Карла фон Бера. Підтримали ініціативу й міністр просвіти граф С. Уваров (відомий своєю славнозвісною «тріадою» — «православ’я, самодержав’я, народність»), і міністр внутрішніх справ Л. Перовський. Товариство було складовою адміністративного апарату імперії і мусило давати раду в її науковому «просторовому самопізнанні» як імперії та народу, надавати міжнародній академічній спільноті перевірену інформацію про Росію. Щоправда, як Це трапляється на політично ковзких наукових напрямках, діяльність Товариства стала пов’язаною з низкою ідеологічних суперечок на тлі саме етнографії.

На кінець 1840-х рр. у лавах Товариства утворилося дві «фракції» — умовно «німецька» і «російська». Перша об’єднувала його провідників-фундаторів, учених та офіцерів німецького походження, і контролювала керівні органи та загально-географічний напрям роботи. Вона сприймала діяльність Товариства суто академічно, мало чим відмінно від дотеперішньої практики Академії наук. Метою ж етнографії, на їхню думку, мало бути вивчення величезних обширів та численних підданих народів імперії. Друга, «російська», фракція об’єднувала молодих чиновників («просвічених бюрократів») на чолі з братами Мілютиними, які найбільше цікавилися статистикою та етнографію з метою сприяння суспільному перетворенню Росії. А для цього необхідно було не відправляти експедиції у маловідомі краї Сибіру (як би це не було цікавим для європейської географії взагалі чи адміралові-німцю Літке особисто), а вивчати саме осердя Росії — її власну «народність». Тому каменем спотикання в Товаристві стало «національне питання», як його розуміли в Росії в 1840—1850-х рр. Дослідник Натаніель Найт пише, що ця етнографія «була передовсім російською наукою, що керувалася скоріше боротьбою за російську самобутність, аніж прагненням брати участь у світовому науковому діалозі».