Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 19

Постає питання, чому ж Русь одразу «випливає» як назва країни, а не народу? Адже закінчення на «-іа» латиною позначає країну. Відповісти важко, адже, можливо, на XIII ст. уже було запізно фіксувати назву народу, бо тоді Русь уже була доволі давньою державою з осередком у Києві. Як «народ» рання Русь становить для істориків досі відносну загадку щодо своєї «національності» й походження, точніше, є «предметом дискусій». Сперечаються між собою прихильники північного (балто-скандинавського) та південного (територіально українського) походження назви. Колись їх називали «норманістами» та «антинорманістами», й ідеологічна суперечка повторювалась на кожному етапі: між «німцями» та «росіянами» часів Ломоносова, «почвенніками» та «західниками» XIX століття, науковцями і профанаторами часів сталінізму, українськими й російськими «гіперпатріотами» XX і XXI ст. Але карти нам тут, на жаль, не допоможуть.

Втім, була тут іще одна інтрига. «Народ русь» у латинській традиції, на відміну від грецької (яка нам подарує еллінізовану назву «Росія») — це ruteni або rutheni. А це збігається із давнім, «класичним» галльським племенем рутенів, центром якого був Сегодунум (нині Родез на півдні Франції). Середньовічна звичка хапатися за все античне («авторитетне») змішала обидва народи в уяві багатьох тодішніх авторів і спричинила появу ще одної назви — «Рутенія», яка в геть різних формах буде блукати мапами до XX ст. Але згодом, з XV ст., із початком доби розквіту європейської картографії місце Русі буде набагато чіткіше локалізованим: одна — південна, у Прикарпатті, інша — північна, у Новгородщині. Але потім ім’я «рутени» як аналог «русинів», відмінних від росіян або московитів, — у сенсі або галичан, або закарпатців, або українців-малоросів загалом, — буде вельми поширеним у картографії: від Австрії та Польщі XVIII ст., Німеччини початку — середини XX ст. до американських, французьких та англійських атласів 1990-х років. Термін «Рутенія» буде застосовуватися і як аналог слова «Русь», відмінний від «Росії» (наприклад: Білорусь — Weiss Ruthenia, а не Weiss Russland на деяких німецьких картах), і як регіональна назва для Закарпаття у французькій та англо-американській картографічній традиції XX ст.

* * *

Вище ми розглянули середньовічні карти, які подавали схематичне, радше умоглядне бачення Божого світу. Створювалися вони ілюстраторами, які працювали в монастирських скрипторіях, і тому ці мапи умовно відносять до «християнської середньовічної картографії» або ж до «монастирських карт». Як ми побачили, бути практичним путівником вони навряд чи змогли 6. Але все-таки за часів середньовіччя з’явилися й карти, які були дуже точними та інструментальними — морські навігаційні карти-портолани. За хронологією вони є вповні «середньовічними» (відомі в джерелах з XII до XVII ст., збереглися з XIV ст.), за віросповіданням авторів та користувачів частково «християнськими» (бо користувалися ними і створювали їх також мусульмани), але разюче відрізняються від карт типу «Т-О». Тому їх вирізняють в окремий сюжет історії картографії.