Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 17

Ебсторфська карта була створена в XIII ст. і знищена під час бомбардування Ганновера нащадками авторів Герефордської карти 1943 р.; для дослідників збереглися кольорові прорисовки та ретушовані фоторепродукції. Це найбільш інформативна середньовічна карта (бл. 1600 легенд), що містить відомості не лише про загальну географію світу, а й про мінерали, рослини, тварини, античну та християнську міфологію; крім того, вельми багатою є уява автора щодо різних монстрів, яких він розташовує переважно в Африці. Увесь світ карти є тілом Христовим, оскільки на горішньому її краї — його голова, з боків — руки, знизу — ноги.

Наші краї на цій карті — під десницею Христовою, але найдокладніше змальовані північноруські терени, органічно близькі до економічних та політичних інтересів північної Німеччини. Тут наша географія збагачується низкою міст і назвою країни «Русь». І попри плутанину з їхнім взаємним розташуванням, ці міста як торговельні та церковні осередки посідають належне місце в низці провідних географічних пунктів. Щоправда, «погана репутація» нашого регіону теж простежується: серед малюнків, що прикрашають карту, бачимо в нас великовуху людину, грифона, що нападає на скіфа, двох людей, що поїдають кінцівки третьої... Вказуючи в легенді античних скіфів, аланів, даків, сарматів, гетів, калліпідів, карта не називає сучасних її авторові народів, проте згадує такі пункти, як Новгород (Novgardus), Київ (Kiwen), Полоцьк (Plosceke), Смоленськ (Smalentike), держава Русь (Rucia regio).

Герефордська карта була створена бл. 1290 р. в Англії таким собі Ричардом Гельдінгемським і Лефордським, який у лівому куті свого твору попросив за нього помолитися. Зображення східної Європи на цій карті починається від притоки Дунаю Тиси. Вона ідентифікується чітко, а от усе, що на схід від неї, — вкрай неоднозначно. Є там ціла купа річок — Арфаксат, Корвус, Данапер, Істр, Алан, з ідентифікацією яких (окрім Дніпра та Дунаю) справа складна. Цікавою є інформація про те, що «тут мешкають есседони-скіфи, в яких заведено супроводжувати поховання батьків піснями. Зібравши збори друзів, вони розривають зубами небіжчиків і, змішавши з м’ясом худоби, влаштовують бенкет, вважаючи за краще самим з’їсти старих, аніж віддати їх хробакам».

Інша легенда також інформативна: «Під Ріфейськими горами. Скіфи внутрішніх областей провадять суворий спосіб життя, живуть у печерах. Користуються келихами, зробленими не як в есседонів, з черепів друзів, але з ворожих черепів. Полюбляють битви. П’ють кров із ран убитих. З кількістю вбивств зростає слава, а не вбити нікого — ганьба. Скіфо-таври-скіфи тримають іноземців за ворогів. Сатархи-скіфи, відмовившись від використання золота й срібла, викоренили у своєму суспільстві жадібність». Утішимося тим, що спроби побудови комуністичного суспільства без грошей та жадібності в нас належать не лише до XX ст., а й зафіксовані на англійській карті XIII ст. І, нарешті, є ще назви «слов’яни» (Sclavi) і «тут є Русь» (Hec et Rusia).