Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 21
Сергій Громенко
Вражає точність деяких портоланів. Виконане українським ученим-географом А. Гордєєвим комп’ютерне порівняння берегової лінії Чорного моря, зображеного на портоланах П. Вісконте (1313 та 1318 рр.), з Каталанського атласу 1475 р. та ін., із сучасним супутниковим знімком показують розбіжність лише 2—7 %. І якщо брати оновлення інформації, то обриси берегів на портоланах XIV ст. не змінювалися, давши одразу «стандарт», незмінний аж до XVIII ст.
Можемо ще для прикладу звернути увагу на околиці Чорного моря в атласі Вісконте Маджоло (1512). Бачимо загальні обриси узбережжя Чорного моря та ближчі держави: Туркія (Туреччина), Команія (половці), Тартаро (Татарія), Полонія (Польща), Русія. Яке саме державне утворення вважається «Руссю» — визначити важко. Імовірно, що Московія, адже капелюх «короля Русі» (тюрбан) ідентичний капелюху царя Татарії, що вказує на політичний зв’язок із Золотою Ордою або «цивілізаційний» зі Сходом взагалі. Великого князівства Литовського, Жемайтійського і
* * *
Якщо італійці були більш прагматичні й зазвичай не виходили у своїх картах за межі Середземномор’я, каталанці з Майорки намагалися позначити й невідомі або маловідомі землі, зображені навколо стандартного портолану — аж до Китаю. Їхня карта була вже не лише портоланом, але побудованою навколо нього картою світу. Саме до таких належить відомий «Каталанський атлас» 1375 р. Він складається з 12 аркушів, 4 з яких містять космографічні та навігаційні деталі. Автором його був Абрагам Креск (1325—1387), юдей з острова Майорка. Він тривалий час був особистим «майстром карт світу та компасів» короля Арагона Педро III. Великі суходільні простори на картах дозволили Креску повправлятися в легендах і спробах надати відносно свіжу корисну інформацію (наприклад, із мандрівок Марко Поло) або знову згадати «народ Гог і Магог», який чекає кінця світу біля Каспію, чи про Антихриста.
Звісно, що з портоланів Чорного моря ми можемо взяти для нашої мети не надто багато, окрім переліку тогочасної топоніміки (географічних назв), яка суттєво відрізняється від сучасної, простежити зміни, які відбувалися залежно від міжнародної політики, спробувати знайти на суходільних маргінесах якісь коментарі або назви держав чи народів. У XIV—XVII ст. більшість назв уздовж берегів Чорного моря була грецькою, вкраплювалися свідчення існування поруч слов’ян, тюрків, грузинів, русі, генуезців, венеціанців, пізанців. Частина грецьких назв згодом перетвориться на турецькі, але переважно шляхом буквального перекладу. Геральдичні знаки покажуть нам розширення і скорочення Золотої Орди, престоли церковних ієрархів, існування італійських володінь у Криму та факторій уздовж узбережжя, появу Молдавського князівства, падіння Константинополя та перетворення Османської імперії на велику державу. Потенційну присутність русинів ми можемо відчути скоріше за варязькою спадщиною у назвах:
