Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 16

Але в будь-якому разі метою середньовічних карт аж ніяк не була орієнтація на місцевості: вони були вікном у світ, даючи про нього найзагальнішу візуальну та текстову інформацію.

Що ж вони оповідали про терени східної Європи? Остання, як і раніше, залишалася на краю Ойкумени та була джерелом небезпеки. Наслідуючи Біблію, християнське середньовіччя пов’язувало за простою асоціацією з «кінцями світу» (периферією карти) особливо неприємні речі. А північ і північний схід (той самий «Аквілон») були вкрай загрозливими. Там мешкали апокаліптичні біблійні народи Гог і Магог, заперті Олександром Македонським за Каспійськими горами. Ці народи чекали кінця світу, аби принести смерть і загибель. «Схід» у сенсі приховування майбутніх небезпек був не гіршим за інші частини світу, але актуальні тоді угорці, русь-варяги та монголи, які повертали до західної та південної Європи зі сходу, аж ніяк не сприяли позитивному іміджу цього регіону.

Що ж до окреслення «українського простору», то побачимо ми його (звісно без підпису «Україна») на тих картах, автори яких додали трохи подробиць до схеми «Т-О». Оскільки їм закортіло урізноманітнити поперечину «Т», то зліва вона в них починає розділятися на Танаїс і Данубій (Дунай), а з протилежного боку їм для рівноваги відповідає Ніл, який поділяється на рукави.

Північну «варязьку візію» нам демонструє Ісландська карта середини XIII ст. Вона цілковито «писана», без графічних позначок, символів і малюнків, просто відтворює «схему». Цікава вона, зокрема, тими характеристиками частин світу, які (окрім чотирьох сторін світу та сезонів року) є для нас незвичними: дванадцять вітрів, віки (дитинство, юність, старість, немічність), якості (тепло, спека, волога, холод), елементи тіла (кров, вода, дух, плоть). Крім того, на ній позначено лише три міста в Європі: Рим, Константинополь і Київ (Кіо), наявна така країна, як Русь (Rusia), кочівники (Eronei). Очевидно, що для міцної історичної пам’яті ісландців, відображеної у циклі усних і лише набагато пізніше записаних саг, найпівденніший форпост скандинавського світу — Київ (якщо не брати їхніх «онучатих племінників» норманів у Сицилії) — ще в XIII ст. міцно укріпився серед найважливіших географічних пунктів.

Звісно, не можна оминути й найбільші (не книжкові, а настінні), найінформативніші та найрозкішніші з художньої точки зору карти — Ебсторфську (XIII ст., 3,5 на 3,5 м) та Герефордську. Пізніша Герефордська карта (1290-ті, 1,5 на 1,3 м) була створена в Англії, а найдокладніша такого типу — Ебсторфська — у Нижній Саксонії; але обидві вони походять усе-таки від певного англійського оригіналу. Проте нас передовсім цікавить, що ж із наших земель потрапило на найбільш вражаючі середньовічні карти.