Читать «Називай мене Мері...» онлайн - страница 14

Сьогодні була зміна Зої.

Розташування забігайлівки виявилося дуже зручним для тутешніх таксистів. З одного боку — стихійний риночок, з яким не могла впоратись міліція, а нині — поліція. Поруч спальний район, майже весь забудований старими «хрущовками». Трохи далі — кінцева зупинка кількох маршруток. Усе розміщалося довкола невеличкого майданчика, всі шляхи якого вели до «Бістро». Так склалося, що в окрузі не було іншого місця, де з восьмої ранку до одинадцятої вечора можна випити кави. Тож таксисти давно освоїли місцевість, зробивши п’ятачок поруч із кафе своєю базою. Подібні неформальні стоянки називаються фільтрами. Немає нічого дивного в тому, що забігайлівку, куди постійно навідувалися, вони теж почали звати поміж себе так. А з часом назва «Фільтр» поширилася й на весь мікрорайон.

Аби Пасічник з’явився тут, вбраний звично для себе, на нього б неодмінно звернули увагу.

— Олеж, каву свою забери! — гукнула Зоя.

— Момент.

Кобзар сходив за двома паперовими стаканчиками еспресо, поставив одну біля Ведмедика й гмукнув, коли той гидливо скривився.

— Така сама, за яку ти в понтових кабаках платиш тридцять гривень.

— П’ятдесят, — пальці Пасічника обережно, ніби це було крихке скло, стиснули стаканчик з обох боків.

— Тут шість таких вип’єш, ще й здачі дадуть.

Ведмедик зітхнув — так втомлені батьки реагують на неслухняних дітей-упертюхів.

— Чому я постійно мушу за тобою підтирати, не знаю й не знатиму ніколи.

— Не так уже й постійно.

— Еге, — Пасічник кивнув і ледь пригубив каву. — Коли був твоїм начальником, прикривав тебе через два рази на третій. Саме тебе, Лилику. Не Головка, не Нагорного, не Свистуна...

— Ну-ну, згадай увесь відділ поіменно. Може, збереш усіх, вип’ємо, подуріємо. Без Свистуна, ясна річ.

— Знаєш, як кажуть: своєї дурі вистачає, — відмахнувся Пасічник. — Не зістрибуй з теми, Кобзарю. Говоримо по ділу й розбігаємося. Дружина чекає. Вона довго не може сама, забув?

— Не забув. Як Алла?

— Тримається.

— Не краще?

— Зараз краще. Тому й тримається, поки знову не погіршало.

Дружина — ще одна причина відставки Пасічника. Дітей подружжя не мало, чим Ігор досі журився. Проте безплідною виявилася Алла, тепер у неї ще й діагностували рак. Вдарило, коли він уже працював у Главку. Лікування вимагало чималих грошей, і він не приховував: Алла досі не згоріла, бо на новій службі заробляв значно більше. Що дозволяло час від часу класти її в дорогі клініки, а то й відправляти лікуватися за кордон. Хоч усі втаємничені розуміли — онкології не можуть зарадити навіть найкращі західні лікарі. Відхід Алли Пасічник — питання часу. Проте чоловікові зусилля бодай давали можливість той час відтерміновувати.

— Ми не про жінку мою говоримо.

— Ти сам її згадав.

— Кобзарю, ти почув і зрозумів.