Читать «На Мармурових скелях» онлайн - страница 7

Ернст Юнґер

Часто вже світало, коли я лягав на вузьке похідне ліжко, поставлене в гербаріумі.

5

Лампузина кухня заглиблювалася в мармурову скелю. Такі печери були в давнину притулком для пастухів, а пізніше їх, як житла циклопів, почали перетворювати на господарські приміщення. Вже з самого ранку стару було видно біля печі, де вона варила юшку на сніданок Еріо. До кухні прилягали ще глибші печери, в яких пахло молоком, овочами та наливками. Я рідко бував у тій частині скиту. Лампузина присутність викликала в мене прикре почуття, і я не хотів наражатися на нього. Зате Еріо знав тут кожен куточок.

Не раз я бачив біля старої в кухні і брата Ото. Я, мабуть, йому завдячую те щастя, яке приніс у моє життя Еріо, плід кохання Сільвії, Лампузиної дочки. Ми тоді служили в пурпуровій кінноті і брали участь у поході на захист вільних народів Альта Плани, того разу невдалому. Часто, їдучи в гори, ми бачили Лампузу, що стояла біля своєї хатини, а біля неї — струнку Сільвію в червоній хустці та червоній сукні. Ото їхав поряд зі мною, коли я підняв із пороху фіалку, яку Сільвія вийняла зі своїх кіс і кинула на дорогу, й коли ми поминули їх, він застеріг мене від тих відьом, старої та молодої,— застеріг глузливо, хоча в голосі його бриніла стурбованість. Ще дужче, ніж його глузи, роздратував мене Лампузин сміх, з яким вона оглядала мене, — я сприйняв його як сміх безсоромної звідниці. Проте невдовзі почав навідуватися до її хатини.

Повернувшись після звільнення зі служби до Маріни й оселившись у нашому скиті, ми довідалися про народження дитини й про те, що Сільвія покинула її і десь помандрувала з чужим народом. Звістку я сприйняв як невчасну — насамперед тому, що надійшла вона саме тоді, коли в мене після злигоднів походу заповідалася тиха праця.

Тож я уповноважив Ото знайти Лампузу, щоб поговорити з нею і надати їй ту допомогу, яку він вважає за доречну. Та як же я здивувався, коли довідався, що він не довго думаючи забрав дитину разом зі старою до нашої господи; а проте дуже швидко виявилося, що так було найкраще для всіх нас. І так само як доречність якогось вчинку визначається, зокрема, в тому, що ним ще й завершується етап, так і Сільвіїне кохання постало переді мною в новому світлі. Я побачив, що ставився до неї та до її матері упереджено і що я також надто легковажив її, бо легко знайшов, як легковажать шляхетний камінь, що виблискує в поросі на дорозі, вважаючи його за скельце. А втім, усе цінне дістається нам тільки випадково — і найкраще дістається задарма.