В темний вечір сиджу я в хатині;Буря грає на Чорному морі…Гомін, стогін, квиління пташині,Б’ється хвиля, як в лютому горі.Там на березі мріє кілкамиМорський човен, розбитий, нужденний,Наче звір, що в пустині піскамиЙого вихор засипав південний;Мов у неба рятунку благаютьТі останки сумні, нещасливі,А з туману на них набігаютьГрізні, люті вали білогриві.Вдарить вал і гукне, мов з гармати,Скрізь по березі гук залунає;Хоче море човна розламати,Трощить, ломить, піском засипає.Як розбитий човен безталаннийСеред жовтих пісків погибає,Так чудовий сей край богоданнийУ неволі в чужих пропадає.Наче кінь степовий, вільний, дикий,Що в пісках у пустині вмирає:Захопив його вихор великий,Кінь упав і в знесиллі конає.В ньому серце живеє ще б’ється,В ньому кров не застигла живая,А над ним вже кружляє та в’єтьсяПтаства хижого чорная зграя;Рвуть, хапають, їдять та шматуютьПри пажернім та лютім ячанні,І кривавеє тіло батують,Що тремтить при останнім сконанні.Сильне море! зберися на силі!Ти потужне, нема тобі впину, —Розжени свої буйнії хвилі,Затопи сю нещасну країну!
Євпаторія, 1891
6. Мердвен
Бескиди сиві, червонії скелі,Дикі, непевні, нависли над нами.Се, кажуть люди, злих духів оселіСтали під хмари стінами.З гір аж до моря уступи сягають,Люди прозвали їх Чортові сходи;Ходять злі духи по них та збігаютьГучні веснянії води.Люди ж не сміють зійти по тих сходахГеть на верхів’я, туманом повиті, —Духи поклали по всіх переходахСкелі, від кручі відбиті;Хто тільки йтиме по сходах, – задушать,Кинувши скелею в нього тяжкою,І подоланого стогін заглушатьДухи луною гірською.
7. Байдари
Дорога довга. Чагарі, долини,На небі палкому ніде ні хмари.Ми їдемо, спочинку ні хвилини.Коли зненацька чую: «Ось Байдари!»Дивлюся: брама, сиві дві скелини…О, що се? Чудо чи потужні чари?Немов заслона впала і відкрилаНатури дивні, краснії дари,Що досі від людських очей ховались.Щоб тута жити, треба мати крила!Вже люди, певне, від тії пориТут не живуть, як з раєм попрощались.Мов невидимая рука тут положилаГраницею отсії дві гори,Що високо до неба поздіймались.Один зелений бескид, другий – темний.Здалека море хвилі золотіїШле, наче провість волі і надії…Чи се той світ, загублений, таємний,Забутий незабутній рай надземний,Що так давно шукають наші мрії?..
8. Татарочка
Там, за містом, понад шляхом битим,По гарячім каменистім поліЙде дівча татарськеє вродливе,Молоденьке, ще гуля по волі.На чорнявій сміливій голівціЧервоніє шапочка маленька,Вид смуглявий ледве прикриваєШовком шитая чадра біленька.То закриє личко, то відкриє, —А очиці, наче блискавиці,Так і грають з-попід брівок темних!Що за погляд в сеї чарівниці!
